Про життя Йоса Бусона

Про життя Йоса Бусона відомо дуже мало, особливо про юність. По тимі або інших причинах він замовчував деякі обставини свого життя й лише за досить скупими, сказаними мимохідь зауваженнями в його листах можна висловити ті або інші здогади. Сім’я Йоса Бусона, зважаючи на все, жила вблагосостоянии.

Батько був чимсь на зразок сільського старости. Мати походила з містечка Йоса, можливо, саме тому згодом поет назвався Йоса Бусоном. Цим ім’ям він підписував свої добутки в дозрілих літах, а до цього використовував інші псевдоніми. Відповідно до традиції, пристаючи до певної поетичної школи й починаючи друкуватися, поет неодмінно брав собі псевдонім, що згодом можна було поміняти. У дитинстві Йоса Бусон одержав гарне утворення, він читав китайських і японських класиків, учився живопису. Допускають, що Йоса Бусон рано втратив батьків. В 17-19 років він покинув едо, і відтоді в рідні місця ніколи не вертався. Ностальгічним почуттям пронизана більшість хоку Йоса Бусона, особливо поетичних циклів «Весняний вітерець над дамбою Кема». Одна з таємниць його життя: чому, провівши більшу частину життя в Кіото, неподалік від свого рідного селища, він так і не побував там. Приїхавши в едо, щоб учитися живопису й поезії, Йоса Бусон незабаром став представником поетичної школи «Опівнічна альтанка» («Яханте»), керівник якої, Хаяно Хадзин, був продовжувачем поетичної лінії Мацуо Басі. У цей час по цілій країні поширився рух за «повернення до Басі», і школа Хадзина зіграла в цьому русі чи ледве не основну роль. Після смерті Хадзина Йоса Бусон покинув едо й близько 10 років провів у мандрах. Він те жив у свого приятеля поета Ганто в містечку Юки, те блукав районом Тохоку, те, намагаючись повторити шлях Басі, мандрував північчю. Йоса Бусон не залишив детальних подорожніх щоденників, але багато вражень зафіксовані в есе («хайбун»), які він написав і тоді, і пізніше. В 1753 р. Йоса Бусон перебрався в Кіото, де й жив до самої смерті. У Кіото Йоса Бусон незабаром став однієї із центральних фігур у середовищі художників-інтелектуалів. Друзі Йоса Бусона були разом з тим і вченими, і філософами, і літераторами. Іноді їх називали дилетантами. Далекі від всіх суспільних рухів, вони намагалися, порвавши зв’язок з миром, знайти волю духу у світі мистецтва. Теперішній «інтелектуал» («бундзин») – це людина, що не перебуває на службі, живе вільно й займається мистецтвом, причому знаком разом з тим з п’ятьома видами мистецтва – музикою, віршами, прозою, каліграфією й живописом. Створюючи невимушено, вони приховували за зовнішньою простотою й волею самовираження, за передбачуваною ефемерністю їхньої творчості доведений до досконалості професіоналізм. Збираючись разом, вони пили вино, любувалися красою пейзажів, писали вірші, «розважалися тушшю». В 43 року Йоса Бусон одружився, у нього народилася дочка Куно. Значна кількість замовлень давало можливість Йоса Бусону жити в добробуті, і все це час вірші були для нього додатковим заняттям. Тільки після 50 років поезія поступово зайняла в його житті місце тотожне живопису. В 1770 році, тобто за 15 років до смерті, Йоса Бусона оголосили спадкоємцем Хадзина, і він очолив школу «Опівнічна альтанка». Останні 15 років життя стали для Йоса Бусона одночасно й найтяжкими через різноманітні сімейні проблеми й хворобу, але також самими плідними у творчому плані. З 1780 р. він майже не вставав з ліжка. 24 жовтня 1783 р. Йоса Бусон попросив одного зі своїх улюблених учнів записати свої останні тристишия: Вивильга. Чи не так співала вона колись

  • У будинку Ван Віючи?
  • З білої сливи
  • Тепер для мене починається

Кожний світанок.

(function(){