Кутузов і Наполеон у романі Л. Н. Толстого «Війнам мир». Зміст їхнього протиставлення

Колекція творів: Кутузов і Наполеон у романі Л. Н. Толстого «Війнам мир». Зміст їхнього протиставлення

Народне торжество на Бородінському полі, перемога над Наполеоном осмислюється письменником з морально-філософ-ской точки зору як перемога справедливості, человечнос-ти над злом. По суті, основна тема морально — філософського плану епопеї — це поразка всього «на-полеоновского»: як певної філософії, определенно-го принципу життя. Філософія ця глибоко антипатична Л. Н. Толстому: він розцінює її як щось фальшиве, ис-кусственное, а тому невластиве росіянинові людині

Роман Л. Н. Толстого «Війна й мир» починається з описа-ния прийому в Ганни Павлівни Шерер.

Між гістьми салону цієї знатної дами виникає ост-рий суперечка про Наполеона. Відношення різних діючих осіб роману до Наполеона визначає в якімсь ступені їх моральні якості

Сам Толстой не тільки не знаходить нічого привлекатель-ного в особистості Наполеона, але, навпроти, уважає його челове-кому, у якого «потьмарений розум і совість». Всі його вчинки Толстої розцінює як «занадто протилежні добру й правді, занадто далекі від усього людського». У мно-гих сценах роману французький імператор з’являється не як великий державний діяч, а як примхливий і сам-закоханий позер

Одним з яскравих епізодів, що характеризують Наполео-На саме із цієї сторони, є сцена прийому импера-тором російського посла Балашева. Приймаючи Балашева, На-полеон усе розрахував для того, щоб зробити на нього надзвичайне враження. Він хотів представити себе втіленням сили, величі й шляхетності. Із цією метою він призначив прийом на «самий вигідний свій час — ранок» і нарядився в «самий, на його думку, величний-ний свій костюм». Був розраховано не тільки час, але й місце зустрічі й навіть поза, що Наполеонові належало прийняти, щоб зробити належне враження на русявий-ского посла. Однак під час бесіди Балашев, «не раз опус-кая ока, мимоволі спостерігав дрожанье ікри в лівій нозі Наполеона, що тим більше підсилювалося, чим більше він піднімав голос». Наполеон, щоправда, знав про цей свій фізичний недолік і бачив у ньому «велика ознака».

Толстой убачає в цьому зайве підтвердження неві-роятной самозакоханості французького імператора. Не-Приязнь Товстого до Наполеона протягає й в описі інших подробиць, таких як манера «дивитися мимо» співрозмовника. Що вуж говорити про спробу Наполеона «обласкати» Ба-Лашева! Імовірно, Наполеон уважав, що будь-яка людина діл-дружин пишатися тим, що його смикнув за вухо сам французький імператор. Його манера «дивитися мимо» людей відзначалася Толстим і в інших епізодах, наприклад в епізоді з уланами, що кинулися в ріку, щоб догодити імператорові. Коли вони тонули, Наполеон навіть не глянув на них. Опис поїзд-ки Наполеона по Аустерлицкому полю бою також сви-детельствует про його повну байдужість до вбитого й пораненим

Мнима велич Наполеона особливо яскраво проявляється в сцені, коли він стоїть на Поклінній горі й любується пано-рамою Москви: «Одне моє слово, один рух моєї руки, і загинула ця древня столиця…» Але недовго довелося йому насолоджуватися своєю величчю. Він виявився в шкода: л і смеш-ном положенні, так і не дочекавшись ключів від величний-ного міста. А незабаром жорстокий і віроломний завойовник зазнало повної поразки. Таким чином, історія развен-чивает культ сильної особистості, культ «надлюдини».

Толстой протиставляє Наполеонові (і як военачаль-нику, і як людині) фельдмаршала Кутузова. На відміну від імператора Франції, російський полководець не вважав руко-водство воєнними операціями «грою в шахи». Крім того, він ніколи не приписував собі головну роль в успіхах, досягнутих російською армією. Товстої неодноразово говорить про те, що Кутузов керував боями по-своєму. У від-личие від Наполеона, він робив ставку не на свою геніальність, а на силу армії. Кутузов був переконаний, що вирішальне значе-ние у війні має «дух війська». У важкій для росіянці ар-мии ситуації він зумів прийняти на свої плечі всю повноту відповідальності. Неможливо забути сцену військової ради у Филях, коли Кутузов прийняв рішення про відступ. У ті похмурі годинники перед ним устало одне страшне питання: «Невже це я допустив до Москви Наполеона й коли ж я це зробив?., коли ж зважилася ця страшна справа?» У цю трагічну для Росії мінуту, коли необхідно було при-нять одне з найважливіших в історії рішень, Кутузов був зовсім один. Він повинен був сам прийняти це рішення, і він його прийняв. Для цього полководцеві треба було з-брати всі свої щиросердечні сили. Він зміг не піддатися розпачу, зберегти впевненість у перемозі й вселити цю впевненість усім — від генералів до солдатів

Із всіх історичних діячів, показаних у романі, тільки Кутузова Толстої називає істинно великим челове-кому: «…важко собі представити історична особа, діяч-ность якого так незмінно й постійно була б направле-на до однієї й тій же меті».

У романі «Війна й мир» Кутузов представлений як народ-ний герой, вся міць якого складалася «у тім народному чув-стве, що він носив у собі у всій чистоті й силі його».

Можна зробити висновок про те, що основне розходження меж-ду цими полководцями Толстої бачив в антинародної дея-тельности Наполеона й народний початок, що лежить в основі всіх діянь Кутузова

Тут необхідно сказати про відношення Толстого до ролі особистості в історії. Ще в молодості письменник прийшов до думки, що «кожний історичний факт необхідно объяс-нять по-людському». Він дуже захоплювався ідеєю » олицетворе-ния» історії, тобто зображення її в живих особах. Але вже тоді Толстой іронічно ставився до тих письменникам, які вважали творцями історії деяких видатних осіб. У романі «Війна й мир» він бурхливо протестує проти подібної точки зору. В епілозі роману Толстой говорить про те, що неможливо описувати рух людства без поняття про силу, що змушує людей направляти свою діяльність до однієї мети, а ця сила є рух «усіх, без одного виключення всіх людей». По Толстому, содер-жание історичного процесу становить рух народ-них мас, їхньої дії, їх могутня, неостановимая сила, і велич особистості полягає в тім, щоб стати частиною цієї сили. Спроби ж поставити себе над народом, уважаючи його юрбою, управляти їм — смішні й безглузді й приводять до загальнолюдських трагедій

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам