Короткий виклад перших літературних праць Герцена

12 травня 1833 року він закінчив кандидатський твір «Аналітичний виклад сонячної системи Коперника», а «пусти менш місяця здав випускні іспити, одержав («Припух) медаль і зі ступенем кандидата вийшов з університету. 1 липня 1833 року рада Московського університету затвердив диплом про закінчення Герценом утворення. Однак сам Герцом тик не вважало: його утворення тривало по тієї «методу», що він освоїв в університеті, але вже тепер він посилено вивчав те, чому в університеті не тільки не вчили, по на що швидше за все покарали б. Герцена тепер найбільше цікавили соціалістичні навчання

Уже 19 липня 1833 року, відповідаючи на лист Огарьова про сенсімонізм, одному з навчань утопічного соціалізму, Герцен повідомляв: «Мир чекає відновлення… революція 89 року ламала – і тільки, але потрібне створити нове… потрібне інші підстави покласти суспільствам Європи… Я тепер міцно займаюся політичними науками».

У сутності Герцен проходив другий університет – по власній програмі. Він читав, розбирав, перекладав роботи закордонних істориків і філософів. «Дві цілі книги розборів» прочитаного склалися в нього за рік. У червні 1834 року він відправив у цензуру два рукописи; одна з них – «Стан народної освіти в деяких країнах Німеччини» – навіть віддана була до друку. Незадовго до того в Герцена зложився намір видати літературний «Альманах на 1835 рік».

Однак цьому літературному задумам не призначено було збутися. У липні 1834 року відбулася подія, що перевернула всі плани Герцена й круто змінило його життя. У ніч на 21 липня Герцен був арештований і потім вісім місяців чекав рішення своєї долі. нещастя, Що Обрушилося на нього, він сприйняв особливо гостро, тому що навіть за законами Російської імперії його не можна було вважати злочинцем

Арешт мав наступну передісторію

Спочатку заарештували Огарьова. Він виявився причетний до двох дружніх гулянок. Першу, ще 24 червня 1834 року, зібрав Е. П. Машковцев з нагоди свого закінчення університету. Серед його друзів виявився провокатор И. И. Скаретка. Він учуял «шкідливий дух» в атмосфері застілля й, цілком ймовірно, відразу доповів начальству, але доказів, необхідних для арешту, зібрати не встигли. Те-те-слово-те до справи не підшиєш! Тоді вдалися до провокації. 8 липня 1834 року цей же провокатор сам зібрав підозрюваних на нову гулянку, сам запропонував проспівати нешанобливу для імператорської сім’ї пісню — і відразу ввірвалася поліція. Провокація вдалася! Присутніх схопили. Закипіла справа. В арештованих робили обшуки, відбирали паперу, читали їх і вичитували «шкідливий напрям думок».

Той-те-тоді-те жандарми добралися й до листів Герцена до Огарьова. Сам Герцен на гулянці не був, недозволенної пісні не співав, у суспільстві не складалося, так ніяке таємне суспільство

і не було розкрито. Але листа його «у конституційному дусі» виявилися для жандармів прямо-таки скарбом: «по змісту – яких і визнано необхідним взяти під арешт для зняття показання й самого Герцена»,- доповідав московський обер-поліцмейстер Л. М. Цинский губернатору-генерал-губернаторові князеві Д. В. Голіцину

Слідча комісія познайомилася й з іншими паперами Герцена, після чого зробила висновок, що він – «сміливий вільнодумець, досить небезпечний для суспільства». І хоча він ніяких провин не зробив, а в його замітках не втримувалося навіть ніякого наміру що-небудь зробити протиурядове, було вирішено за один тільки «напрям думок його відіслати на службу в яку-небудь віддалену губернію під строге спостереження начальства». Микола I наприкінці березня 1835 року затвердив рішення, підсудним оголосили вирок, трьох відправили в Шлиссельбургскую міцність, а Герцена 10 квітня 1835 року повезли по сумно відомої Владимирській дорозі в Перм. Повезли в супроводі жандарма. Відправили служити, зживати «дух вільнодумства», виправлятися на верноподданнический лад

«Так кінчається перша частина нашої юності,- писав після виходу з університету,- друга починається в’язницею».

Хіба можна карати тих, чия провина не встановлена й хто в суді ще не присуджений до покарання? Власний приклад переконував Герцена: таке в самодержавно-кріпосницькій Росії цілком можливо. Дні, тижні, місяці попереднього висновку додавали досвіду: всі нові випадки знущання над людьми ставали відомі Герценові. Обставини тюремного існування визначали тему роздумів

Чому б’ють не засуджених? Адже це – не покарання, а примус до визнання в тім, що людина, може бути, і не зробив. У сутності цей примус під катуванням до визнання провини. Герценові було відомо, що ще Петро III знищив катівню й таємну канцелярію, а Катерина II скасувала катування. Ще в 1768 році вона у своєму «Наказі комісії про складання проекту нового укладення» писала: «Обвинувачуваний, що терпить катування, не владний над собою в тім, щоб він міг говорити правду. Чи можна більше вірити людині, коли він марить у гарячці? Відчування болю може зрости настільки, що, зовсім опанувавши всею душою, не залишить їй більше ніякої волі, крім як у ту ж саму мить ока почати самий найкоротший шлях, яким би від того болю позбутися. Тоді й невинний закричить, що він винуватий, аби тільки тільки мучити його перестали… катування є надійний засіб засудити безневинного, що має слабке додавання, і виправдати беззаконного, на сили й міцність свою уповающего ».

Олександр I підтвердив рішення про скасування катування. Більше того: «відповіді, зроблені «під страхом», не вважаються за законом»,— підкреслив Герцен. І якщо чиновник удасться до катування, його самого варто судити й карати. Так говорив закон Російської імперії. І жандарми, поліція, чиновники імператора Миколи I зобов’язані були зважати на нього. Але не вважалися. У кріпосницькій дійсності не можна було обійтися без самого грубого, нерідко звірячого примуса. Для Європи дотримували «пристойності», а перед власним народом нема чого було соромитися. І тому «у всій Росії — від Берингове протоки до Таурогена — людей катують»,— робив Герцен висновок зі свого тюремного досвіду

Висновки Герцена здобували усе більше широке охоплення: він вирішував для себе питання про існуючу систему. Пануючий лад у царській Росії – це режим насильства й залякування. Владі, може бути, не настільки важливо було знайти московських паліїв, скільки показати незламність будуючи й «для приклада», для лякання покарати тих, хто не витримав катувань і взяв на себе провину. Герценові, що перебував тоді в Крутицких казармах, розповідали, що один із засуджених перед народом заявив про свою невинність і про те, що взяв провину на себе під катуваннями; «…при цьому він зняв із себе сорочку й, повернувшись спиною до народу», показав сліди катувань: «його спина була синя смугаста рана, і по цей-тее рані його випливало бити батогом».

И так було по всій Росії: били, таврували, кували в залізо. Адже не стратили ж смертю: страта в Росії була скасована – знову ж за законом. Правда, один раз імператор Микола I сам порушив закон і затвердив страту керівників декабристів – Пестеля, Муравьева-Апостола, Рюмін-Рюміна-бестужева-рюміна, Каховського, Рилєєва. Зате потім він, протягом майже тридцяти років свого царювання, лицемірно нагадував про закон і – прирікав сотні людей на смерть. З бездушною жорстокістю написав він на одній зі справ свою резолюцію: «Винних прогнати крізь тисячу чоловік 12 разів. Слава богу, страти в нас не бувало й не мені неї вводити».

(function(){