Гринев — герой повести А. С. Пушкіна «Капітанська дочка»

Гринев — характеристика персонажа

ГРИНЕВ — герой повести А. С.Пушкіна «Капітанська дочка» (1836), від імені якого ведеться оповідання. Образ Г. — продовження теми рядової людини, «незначного героя», початої в 1830 р. «Будиночком у Коломне» і «Повістями Белкина». Син симбирского поміщика, багато років безвиїзно живучого у своєму маєтку, і бідної дворянки, Петро Андрійович Г. ріс і виховувався в обстановці провинциально-помісного побуту, перейнятого простонародним духом. Пофарбовані іронією картини його дитинства, утворення, виховання коштують часом на грані карикатури й трохи нагадують знамениту комедію Фонвізіна. Та й сам герой зізнається, що «ріс недоуком». У той же час у повісті очевидний зв’язок між «простонародністю» «стародавніх людей», вірних кращим національним традиціям, і міцністю їхніх моральних підвалин — такими їхніми якостями, як добросердя, щирість, совісність, родинно-доброзичливе ставлення друг до друга, нарешті, безроздільна вірність боргу.

Істотно також, що батько героя, Андрій Петрович, цей опальний аристократ, що служив у свій час при графі Минихе й, видимо, примушений вийти у відставку після перевороту 1762 р., — деталь, що мала для Пушкіна родинно-особистий зміст. (Порівн. в «Моєму родоводу», 1830: «Мій дід, коли заколот піднявся // Серед петергофского двору, // Як Миних, вірний залишався // Паденью третього Петра».) Доля Г.-старшого, «дворянина в міщанстві», типова, по думці Пушкіна, для часу, коли стародавнє дворянство втрачає свою значимість, убожіє, перетворюючись в «рід третього стану» і тим самим — у потенційно заколотну силу.

Кращі риси Г., обумовлені походженням і вихованням, його безпомилкове моральне чуття яскраво проявляються в мінути випробувань, що вирішують поворотів долі й допомагають йому із честю виходити із самих важких ситуацій. Героєві вистачає шляхетності просити прощення в кріпака — відданого дядька Савельича, він відразу ж зумів оцінити чистоту душі й моральну цілісність Маші Мироновій, твердо вирішивши женитися на ній, він швидко розглянув низинну натуру Швабрина. У пориві подяки він без роздумів дарує заячий тулупчик зустрічному «вожатому», а головне — уміє розглянути в грізному бунтівнику Пугачові неабияку особистість, віддати належне його справедливості й великодушності. Нарешті, йому вдається зберегти людяність, честь і вірність собі в умовах жорстокої й нелюдської междуусобной боротьби. Для Г. дорівнює неприйнятна стихія «російського бунту, безглуздий і нещадного», і формалізм, бездушна холодність офіційного, казенно-бюрократичного миру, що особливо чітко виявилися в сценах військової ради й суду.

Більше того, виявившись у критичній ситуації, Г. стрімко змінюється, виростає духовно й морально. Учорашній дворянський недоук, він віддає перевагу смерті найменшому відступу від велінь боргу й честі, відмовляється від присяги Пугачову й будь-яким компромісам з ним. З іншого боку, під час суду, знову ризикуючи життям, воно не вважає за можливе назвати ім’я Маші Мироновій, справедливо побоюючись, що вона буде піддана принизливому допиту. Відстоюючи своє право на щастя, Г. робить безоглядно-сміливий, розпачливий учинок. Адже почата їм самовільна поїздка в «заколотну слободу» була небезпечна подвійно: він не тільки ризикував бути схопленим пугачовцями, але ставив на карту кар’єру, благополуччя, добре ім’я, честь. Акція Г., змушена безвідповідальністю й пасивністю командування, байдужістю до долі дочки героїчно загиблого капітана Миронова, представляла прямий виклик офіційним колам, зухвале порушення прийнятих норм.

Подібне сполучення гордої незалежності, непідкупної вірності боргу, честі й здатності робити божевільні, свавільні вчинки Пушкін особливо цінував у стародавнім російському дворянстві, зокрема у своїх предках. У цьому змісті «незначний герой» пушкінських добутків 1830-х рр. не тільки протистоїть колишньому, романтичному героєві, але і є його прямим продовженням.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам