Готовий твір: Образ Пьер Безухова в романі-епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Пьер Безухов — один з головних героїв роману-епопеї Лева Товстого «Війна й мир». У цьому добутку більше п’ятисот персонажів, але яськравий образ Пьера Безухова не можна не виділити серед інших героїв. Споконвічно своя велика праця граф Толстой хотіла присвятити долі дворян, що брали участь у повстанні 1825 року, але згодом письменник вирішив повернутися до більше раннього етапу розвитку Росії, до воєн початку століття, до того періоду, на який доводилася юність героїв, періоду формування їхніх життєвих поглядів і ідеалів.

Пьев Безухов — один з улюблених героїв Толстого. Протягом оповідання образ цього героя перетерплює значні зміни, що є наслідком його духовних шукань, пошуку сенсу життя, якихось своїх вищих, неминущих ідеалів.

Зустрівши Безухова вперше в салоні Ганни Павлівни Шерер і розстаючись із ним в епілозі роману, ми бачимо двох зовсім різних людей. «Масивний, товстий парубок зі стриженою головою, в окулярах, світлих панталонах по тодішній моді, з високим жабо й у коричневому фраку» — таким з’являється Пьер на вечорі на початку роману.

Зовнішність Безухова навряд чи дає можливість припустити в ньому неабияку особистість, ськоріше, вона викликає усмішку в навколишніх. У цьому великосвітському салоні Пьер чужий. Його «розумному й разом з тим боязкому, спостережливому й природному погляду» не місце серед «механічних» гостей «майстерні» Ганни Павлівни.

Не знаходить собі місця Пьер і після одержання величезної спадщини. Навпроти, ця подія ще більше зв’язує його зі світським способом життя, змушує женитися на блиськучій красуні з холодним серце Элен Курагиной і ськазати їй:3е уоиз аппе», — слова, у яких йому доведеться згодом каятися.

Мабуть, самою яськравою рисою характеру Пьера є його безмежна доброта. На початку роману він надзвичайно простодушний і довірливий, як дитина, вона ще не спокушений життям. Він живе по велінню серця, а не розуму, звідси його імпульсивність і гарячність, властива молодості, величезна щедрість душі й палка любов.

Зрада Элен і дуель із Долоховим стають першими життєвими випробуваннями Пьера. Вони ввергають його в духовну кризу, з якого він не бачить виходу.

Випробувавши розчарування в навколишній його реальному житті, воно вступає в масонську ложу, де його залучає ідея загального братерства людей, удоськоналювання душі, внутрішнього миру людини. Масон Баздеев, що відкрив для нього цей шлях, представляється йому найцікавішою людиною й наставником. Відвідуючи збори масонського братерства, жертвуючи гроші, ведучи щоденник, у якому він аналізує що відбувається, Пьер поступово доходить висновку про марність такого шляху.

Розчарування в ідеалах не зупиняє Пьера. Він прагне знайти сенс життя, знайти свій власний погляд на мир, стати йому корисним. Велике значення мала для Пьера зустріч із простим солдатом Платоном Каратаевим у французькому полоні.

Він вплинув на зміну поглядів героя. Мовлення Каратаева наповнене приповідками й приказками, у яких відбивається народна мудрість. «Не тужи, дружок: година терпіти, а століття жити», — говорить Платон Безухову.

Ці прості добрі слова, безсумнівно, значать для Пьера набагато більше, ніж порожні й холодні трактати масонів. За час полону Пьер Безухов здобуває нові для нього щиросердечні якості.

Він стає терплячим до тягот і злигоднів життя, без ненависті ставиться до французів, переоцінює все, що происшли з ним раніше, по-новому починає дивитися на життя. Тепер для нього дурн і безглуздої представляється сварка з Элен, тепер він готовий простити Долохова, Курагина.

«Він вивчився бачити велик, вічне й неськінченне… і радісно споглядав навколо себе вічно змінюється, вічно велике, незбагненне й неськінченне життя». Вийшовши з полону, Пьер знаходить повну духовну волю: тепер у нього зовсім інше сприйняття миру.

У відносинах з людьми він також повністю змінився. Тепер він прагне зрозуміти їх, знайти гарні якості в кожній людині.

Тепер йому легко відмовити, наприклад, французькому полковникові, що безпідставно вимагав від нього грошей, і взагалі, у грошових справах у Безухова, по вираженню Толстого, з’явився центр ваги. Можливість повного людського щастя Пьер знаходить, женившись на Наташе Ростовой.

В епілозі роману він уже досвідчений сім’янин, щасливий батько чотирьох дітей. У минулому залишилися розгульні гульби в суспільстві Анатоля Курагина, збори масонів і фантазії щодо свого високого й таємничого призначення. Пьер Безухов знайшов своє щастя, знайшов радість і спокій у душі, але не зупинився на цьому.

Для нього тепер існують набагато більше важливі, чим особисте щастя й благополуччя, питання. Про їх він говорить із братом своєї дружини Миколою Ростовим.

Але автор не показує політичної діяльності героя, залишає його в тихому, радісному й спокійному сімейному колі, бачачи свій ідеал щастя людини саме в цьому. Молодого Пьера Безухова Л. Н.

Толстой показує нам уперше в салоні Ганни Павлівни Шерер як явний порушник як громадського спокою, так і плавного плину вечора взагалі. Його від усіх у вітальні відрізняє розумний, спостережливий погляд.

Саме він, а не величезний ріст або коричневий фрак, вселяє Ганні Павлівні занепокоєння. Пьера привітають уклоном, що ставиться до людей самої нижчої ієрархії.

Він незаконний син єкатерининського вельможі, графа Безухова, і пізніше його законний спадкоємець. Він через короткий час стає власником тисяч душ і мільйонів. І тепер він бажаний гість всіх салонів і будинків обох столиць.

Граф Лев Толстой, поза всякими сумнівами, дуже любить графа Пьера Безухова. Він робить його самим завидним нареченим Росії й видає за нього заміж дурна й розбещена істота, блиськучу петербурзьку красуню Элен Курагину.

І робить це Толстой швидко, немов квапиться, немов йому необхідно створити своєму улюбленцеві такі умови, усередині яких життя стає неможлива. Судячи з непрямих авторських натяків, Пьеру в момент появи в Петербурзі близько 21 року.

Він неуважний, товстий і незграбний. На початку роману ще гуляла й безобразник.

Його життя хаотичне й нерозумна. Однак вона має головне й.

отже, істотний зміст. Таким є дуже напружена внутрішня духовна діяльність. Пьер як би символізує постійне становлення й удоськоналювання.

По всіх усюдах він іншої. Пошуки приводять Пьера в масонську ложу.

На якийсь час він знаходить ілюзію щиросердечного заспокоєння. Однак тут, як і раніше, як на ниві господарської або іншої діяльності, його осягає розчарування. Пьер Безухов неськінченно добрий.

Його доброта — моральна константа його душі. Він любить Наташу Ростову. Після ськандалу, пов’язаного з невдалим викраденням її Курагиним, і незлагоди із князем Андрієм він єдиний, хто по-справжньому здатний зрозуміти неї.

Він добрий і вже тому заслуговує бути щасливим. Він мріє про славу.

Він молодий, і тому слава йому необхідна. Він стріляється на дуелі й важко ранить кривдника.

Він ще здатний до руйнівних і непередбачених учинків. Він хоче вбити Наполеона.

Але, здається, серед своїх сумнівів, метань, невдач, багатства й безглуздої суєти він знайшов головне. Душу. Свою безсмертну душу.

Її не можна замкнути або вбити. Платон Каратаев, Соколик, ласькавий і ненав’язливий учитель праведного й покійного життя.

У нього Пьер Безухов сприйняв здатність підкорятися природному перебігу подій, здатність молитися й бути почутим. Граф Безухов так і залишився товстою, незграбною й неуважною людиною.

Однак його внутрішнє життя стало інший. Вона придбала якусь подвійність, внерелигиозную значимість. І це несподіваним образом міняє життя й соціальну значимість.

У столиці дивним чи образом те від модної недуги, чи те від модного лікування, як у мильній опері, за лаштунками вмирає графиня Элен Безухова. Пьер щасливо жениться на Наташе. Через ще сім років Пьер — видний суспільний діяч, батько сімейства.

І він, і Наташа щиро й дуже сильно люблять один одного. Але про що вони думають, залишившись удвох? «Ти знаєш, про що я думаю?

— ськазала вона. — Про Платона Каратаеве.

Як він? Схвалив би тебе тепер?» І ми розуміємо, що період становлення й шукань закінчився.

Наступив час щирої духовної зрілості. Що відбудеться з Пьером далі, ми не довідаємося ніколи.

Для цього й був написаний у романі настільки щасливий епілог. Однак моральний аспект дозволяє судити про еволюцію образа Пьера в наступному творчості Толстого: від Безухова до Левину в «Ганні Карениной» і далі до Дмитра Нехлюдову з «Воськресіння».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам