Готовий твір: Образ Наташи Ростовой у романі «Війна й мир»

Наташа Ростова – центральний жіночий персонаж роману «Війна й мир» і, мабуть, самий улюблений в автора. Товстої представляє нам еволюцію своєї героїні на п’ятнадцятирічному, з 1805 по 1820 рік, відрізку її життя й протягом більш ніж півтори тисячах сторінок роману. Тут усе: і сума ідей про місце жінки в суспільстві й сім’ї, і думки про жіночий ідеал, і незацікавлена романтична закоханість творця у свій утвір.

Наташа з’являється на сторінках роману тринадцятилітньої. Напівдитина-Напівдівчина.

Товстому важливо в ній усе: і те, що вона некрасива, і те, як вона сміється, що говорить, і те, що вона чорноока й волосся її збилися назад чорними кучерями. Це бридке каченя, готовий перетворитися в лебедя.

Атмосферу щастя, загальної любові, гри й веселості в моськовському будинку Ростових поміняють ідилічні пейзажі маєтку у Втішному. Пейзажі й святочние гри, гадання.

Вона навіть зовні, і, здається, зовсім не випадково схожа на Тетяну Ларіну. Та ж відкритість любові й щастю, той же біологічний, несвідомий зв’язок з російськими національними традиціями й початками. Згадаємо, як Наташа танцює після полювання.

«Чисту справу, марш», – дивується дядюшка. Здається, не менше здивований і автор: «Де, як, коли всмоктала в себе з того російського повітря, яким вона дихала, – ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, цей дух…

Але дух і прийоми були ті самі, виняткові, недосліджувані, росіяни, яких і чекав від її дядюшка».Однак, як літературний образ, Наташу неможливо повністю зрозуміти без певних літературних проекцій. По-перше, це пушкінська Тетяна Ларіна.

Їхня зовнішня подібність можна розцінювати як цитатне. Крім того, загальна культурна аура, поетика фольклорних забав і, окремо, поетика французьких романів, якими зачитувалися панянки тої пори.

По-друге, це Софія з комедії Грибоєдова «Горі від розуму». Закоханість утвореної, розумної дівчини в подленького й дурнуватого Молчалина й любов-хвороба, кохання-мара Наташи до Анатоля Курагину мають досить багато схожих рис.

Обидві ці паралелі не дозволяють повністю пояснити Наташу, однак з ними легше розглянути причини деяких її вчинків і щиросердечних рухів. У період війни 1812 року Наташа поводиться впевнено й мужньо. При цьому вона ніяк не оцінює й не вдумується в те, що робить.

Вона кориться якомусь «ройовому» інстинкту життя. Після загибелі Пети Ростова – вона головна в сім’ї. Вона довгий час доглядає за важко пораненим Болконським.

Це дуже важка й брудна робота. Те, що Пьер Безухов побачив у ній відразу, коли вона була ще дівчинкою, дитиною, – високу, чисту, гарну душу, Толстой відкриває нам поступово, крок за кроком. Наташа до самого кінця із князем Андрієм.

Навколо її концентруються авторські ідеї про людські підстави моральності. Товстої наділяє її надзвичайною етичною силою.

Втрачаючи близьких, майно, випробовуючи рівною мірою всі тяготи, які випали на частку країни й народу, – вона не випробовує духовного надламу. Коли князь Андрій пробуджується «від життя», Наташа пробуджується для життя.

Товстої пише про почуття «побожного розчулення», що охопило її душу. Воно, залишившись назавжди, стало значеннєвого ськладового подальшого існування Наташи.

В епілозі автор зображує те, що, по його поданнях, є щире жіноче щастя. «Наташа вийшла заміж раннею весною 1813 року, і в їй в 1820 році було вже три дочки й один син, якого вона бажала й тепер сама кормила».

Уже нічого не нагадує в цій сильній, широкій матері колишню Наташу. Товстої нарікає її «сильною, гарною й плідною самкою».

Всієї думки Наташи навколо чоловіка й сім’ї. Та й мислить вона по-особливому, не розумом, «а всією істотою своїм, тобто плоттю».

Вона немов частина природи, частина того природного незбагненного процесу, у який залучені всю люди, земля, повітря, країни й народи. Не дивно, що подібний стан життя не здається примітивним або наївним ні героям, ні авторові. Сім’я – обопільне й добровільне рабство.

«Наташа в себе в будинку ставила себе на ногу раби чоловіка». Вона тільки любить і улюблена. І в цьому для неї сховане щирий позитивний зміст життя.

»Війна й мир» – єдиний роман Толстого, що має класичний щасливий кінець. Той стан, у якому він залишає Миколу Ростова, князівну Марью, Пьера Безухова й Наташу, – краще, що він міг придумати й дати ім. Воно має підставу в моральній філософії Толстого, у його своєрідних, але дуже серйозних поданнях про роль і місце жінки у світі й суспільстві.

Роман- Епопея Л. Толстого «Війна й мир» створювався в 1860-е роки, коли в сучасному суспільстві йшли суперечки не тільки про подальші шляхи розвитку Росії, але й про роль жінки в сімейному й соціальному житті. Важливу роль у романі грають жіночі образи, які, як і образи інших героїв, діляться на статичні й що розвиваються.

У романі Толстого «Війна й мир» однієї з головних героїнь є Наташа Ростова. У ній автор втілив, на його думку, ідеал жінка-матюкай. Автор малює Наташу в розвитку, він простежує її життя протягом тривалого часу.

З роками міняються відчуття й світосприймання героїні. Уперше в романі вона з’являється тринадцятилітньою дівчинкою, «чорноока, з більшим ротом, некрасива, але живаючи».

Підкреслюючи зовнішню непривабливість своєї героїні, Толстой затверджує, що набагато важливіше краса душі, внутрішній потенціал; обдарованість, здатність до розуміння, чуйність, тонка інтуїція. Простота, природність і натхненність Наташи перемагають розум і гарні манери. Товстої протиставляє живу, енергійну, завжди несподівану Наташу холодної Элен, світській жінці, що живе за заведеними правилами, що ніколи не робить необдуманих учинків.

Элен, на відміну від Наташи, ніколи б не дозволила б собі при Марье Дмитрівні, що усе бояться, запитати через весь стіл, яке тістечко буде сьогодні на вечерю. Элен – породження суспільства, у якому Наташа з’являється лише один раз. Вона не зіпсована його умовностями й забобонами й живе лише по тимі законам, які диктує їй серце, зберігаючи життєрадісність, природність і безпосередність.

З віком у Наташе виникає бажання бути в центрі уваги, викликати загальне замилування. Наташа любить себе й уважає, що все також повинні її любити; хоча героїні й властивий егоїзму, це егоїзм ще щиро-дитячої, властивий особистості що несформировались. Вона любить думати про себе від третьої особи й сама про себе зауважує: «Що за принадність ця Наташа!

» І все действительно захоплюються нею, люблять її. Наташа одним враженням визначає суспільне поводження, змушує по-новому бачити речі.

Наташа належить до тих персонажам, які живуть «розумом серця». Про розум же героїні судити ськладно. Пьер говорить, що Наташа «не вдостоює бути розумної».

Її призначення ськладається в іншому: вона впливає на моральне життя інших героїв, обновляючи й відроджуючи їх до життя. Дозволяючи кожним своїм учинком ськладні питання, Наташа як би сама персоніфікує відповідь на питання, що так довго й болісно шукають Андрій Болконський і Пьер Везухов.

У самої ж героїні немає схильності оцінювати й аналізувати вчинки і явища. У цьому змісті вона володіє власним, прямим знанням цінностей життя.

Багато епізодів роману розповідають про те, як Наташа надихає людей, робить їх краще, добріше, повертає їм любов до життя. Наприклад, коли Микола Ростов програє Долохову в карти й вертається додому роздратований, що не відчуває радості життя, він чує спів Наташи й із цим заспокійливим голосом забуває свою невдачу.

У цей же момент Микола почуває, що саме життя прекрасне й що все інше – дріб’язки, що не коштують уваги. У цей момент герой думає: «Все це: і нещастя, і гроші, і Долохов, і злість, і честь – усе дурниця, а от вона — сьогодення».

Героїні Толстого властивий жаль. Наташа дуже добре розуміє й жалує Денисова, що зробило їй речення. Коли плакала Соня, Наташа, не знаючи причини її зліз, «розпустивши свій великий рот і зробившись зовсім дурний, заревіла як дитина…

і тільки тому, що Соня плакала». Товстої наділяє свою героїню рідкими щиросердечними якостями: чуйністю й інтуїцією.

У Наташе споконвічно закладений російський національний характер. У сцені після полювання вона із задоволенням слухає гру й спів дядюшки, що «співав так, як співає народ», а потім танцює «Бариню». Всі навколишні дивуються її вмінню зрозуміти все те, що було у всякій російській людині.

«Де, як, коли всмоктала в себе із цього російського повітря, яким вона дихала, – ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, цей дух, звідки взяла вона ці прийоми, які раз йе сЬа! е давно б повинні були витиснути!» Письменник відзначає поетичність своєї героїні.

Перебуваючи у Втішному, Наташа споглядає зоряне небо, щиро захоплюючись нічним пейзажем: «Адже отакої чарівної ночі ніколи не бувало», – говорить вона. У цьому проявляється близькість героїні до природи. Властиво героїні й самопожертва.

Не замислюючись, вона віддає все підведення під поранених, залишаючи речі, і не представляє, що можна надійти інакше в даній ситуації. Сутність натури Наташи – любов.

Це почуття невіддільно від героїні. Иськреннее почуття вперше відвідує її при зустрічі із князем Андрієм. Андрій Болконський стає невимушеним і природним рядом з Наташей, а він міг залишатися собою лише з далеко не всіма людьми: «Князь Андрій любив зустрічати у світлі те, що не мало на собі загального світського відбитка.

І така була Наташа». Однак Наташа Ростова й Андрій Болконський – різні люди.

Він живе розумом, вона – серцем, інстинктом, і тому далеко інтелектуальному миру князя Андрія. У тім, що Наташу тягне до Анатоля Курагину, що протипоставлений князеві Андрію повнотою життя, проявляється природність Наташи, її близькість до природних початків.

Адже саме спрага життя в Анатолеві так залучила її. Вона виконує природне призначення жінки (прагнення до любові); інше, на думку письменника, є наносним і неважливим. Всього її метання, в остаточному підсумку, мають на меті створення сім’ї й народження дітей.

Після щиросердечної кризи Наташу знову відвідує радісне й нове почуття. Воно й повертає її до життя. Важливу роль зіграла тут і Пьер, «дитяча душа» якого була настільки близька Наташе.

Він був єдиним, хто вносив радість у будинок Ростових, коли вона мучилася каяттями совісті, страждала й ненавиділа себе за случившееся. Пьер боготворив Наташу, а вона була вдячна йому тільки за те, що він є й що він для неї єдина розрада.

Пьер, як і Наташа, живе почуттями й емоціями, тому ці герої так близькі один одному по своєму внутрішньому змісті. В епілозі Наташа показана вже не тією веселою, наївною дівчинкою.

Вона любляча й кохана дружина, мати чотирьох дітей. Колишня модниця, героїня не цікавиться більше своєю зовнішністю, оськільки тепер це для неї не має значення. Вона максимально наблизилася до відповіді на питання про зміст людського буття.

Фальшиве світське суспільство чужо Наташе; після заміжжя вона практично перестає бувати у світлі. Тільки через любов до Пьеру й сім’ю Наташа знаходить щиросердечний спокій.

Створивши образ Наташи Ростовой, Толстой дав зрозуміти, що вона піде за Пьером Безуховим у Сибір і повторить долю дружин декабристів. Отже, в образі Наташи Ростовой втілилася ідея про те, що краси й щастя немає там, де немає добра, простоти й правди. Саме від її виходить енергія відновлення, звільнення від усього фальшивого, помилкового, звичного.

Ця героїня з’явилася толстовським ідеалом життя без борошн і шукань холодного розуму.

(function(){