Зустріч мандрівників з Оболтом-Оболдуевим (Аналіз глави “Поміщик”)

Колекція творів: Зустріч мандрівників з Оболтом-Оболдуевим (Аналіз глави “Поміщик”)

Починаючи з 1863 року й до самої смерті Некрасов працював над головним добутком свого життя – поемою “Кому на Русі жити добре”.

Поема “Кому на русі жити добре” – добуток величезного масштабу. Її з повною підставою можна назвати “енциклопедією селянського життя”. поет поставив перед собою завдання розповісти про важке положення селянства, що і після скасування кріпосного права залишилося таким же безправним і пригнобленим. Разом з тим Некрасов вирішив показати, що народ не зломлений, що в ньому росте усвідомлення своєї сили й моці.

Постеенно у свідомості селян народжується ідеал подвижника, борця за народні інтереси. У п’ятому розділі першої частини “Поміщик мандрівники ставляться до панам вуж з явною іронією. Хоча поміщик і виставляє себе перед мужиками їхнім захисником і благодійником, мандрівники еу не вірять і над ним посміюються. Вони вже розуміють, що дворянська “честь” не багато чого коштує:

“Извольте: слово чесне,

Дворянське даю!”

– Ні, ти нам не дворянське,

Дай слово християнське!

Дворянське з побранкою,

З поштовхом так із зуботичиною,

Те непридатно нам!

Мандрівники заговорили з паном зухвало й раскованно. Але навіть не це найбільше дивує Оболта-Оболдуева, поміщика, що знає мужика краще всіх інших станів російського суспільства. Його прриводит у здивування, що колишні кріпаки звалили на себе тягар історичного питання “кому на Русі жити добре?”. Це так зненацька для пана, що він, як лікар, руку кожному мужикові пощупав: чи вуж не хворі вони.

Чому? Так тому, що вчорашні “раби” узялися за рішення проблем, які издревле вважалися дворянським привілеєм. У турботах про долю Батьківщини бачило дворянство російське своє історичне призначення й після скасування кріпосного права. А отут раптом цю єдину місію, що виправдує його існування, у дворянства перехопили мужики! От чому,

Нахохотавшись досита,

Поміщик не без гіркоти

Сказав: “Надягніть шапочки,

Сідаєте добродії!”

За жовчною іронією Оболта-Оболдуева ховається гірка для нього життєва правда: доля поміщицька тепер виявляється залежної від цих мужиков. споведь Гаврила Опанасовича глибоко лірична. Монолог поміщика Некрасов витримує від початку до кінця в традиціях епопеї: мова йде не стільки про індивідуальний характер Оболта-Оболдуева, скільки про дворянський стан взагалі. Тому розповідь поміщика вкючает у себе не тільки “удар искросипительний”, але й поезію старих дворянських садиб з їхнім російським хлібосольством, із загальними для дворян і мужиків утіхами, і тисячолітню історію дворянства, і серйозні роздуми над сучасним станом російського життя, у чомусь близькі авторським:

На всій тобі, Русь-Матінка,

Як клейма на злочинці,

Як на коні тавро,

Два слова надряпані:

“Навинос і распивочно”.

Мужики тут не пасивні слухачі. вони розставляють акценти, втручаючись у помещечью мова рідко, так влучно. недарма розповідь поміщика й всю цю останню главу першої частини завершує мужицьке слово, мужицький вирок:

Порвався ланцюг велика,

Порвалася – расскочилася:

Одним кінцем по пані,

Іншим по мужику!..

Гаряче вірив Некрасов, що російському народу не поставлені ще межі. І, заглядаючи в далеке майбутнє, він вірно почував, що “збирається із силами” російський народ і вчиться бути громадянином…

(function(){