Як Бунін описує стан душі людини в оповіданні «Пан із Сан-Франциско»

Оповідання Буніна Пан із Сан-Франциско має остросоциальную спрямованість, але зміст цих оповідань не вичерпується критикою капіталізму й колоніалізму. Соціальні проблеми капіталістичного суспільства є лише тлом, що дозволяє Буніну показати загострення вічних проблем людства в розвитку цивілізації

В 1900-х роках Бунін подорожує по Європі й Сходові, спостерігаючи життя й порядки капіталістичного суспільства в Європі, колоніальних країнах Азії. Бунін усвідомлює всю аморальність порядків, що панують в імперіалістичному суспільстві, де всі працюють тільки на збагачення монополій. Багаті капіталісти не соромляться ніяких засобів з метою множення свого капіталу

У цьому оповіданні відбиваються всі особливості поетики Буніна, і разом з тим він незвичайний для нього, його зміст занадто прозаїчний. В оповіданні майже відсутній сюжет. Люди подорожують, закохуються, заробляють гроші, тобто створюють видимість діяльності, але сюжет можна розповісти двома словами: Умерла людина. Бунін настільки узагальнює образ пана із Сан-Франциско, що навіть не дає йому ніякого конкретного імені. Ми знаємо не так вуж багато про його духовне життя. Властиво, цього життя й не було, воно губилася за тисячами побутових подробиць, які Бунін перераховує до дрібних деталей. Уже на самому початку ми бачимо контраст між веселим і легким життям у каютах корабля й тим жахом, що панує в його надрах: Поминутно волала з пекельною похмурістю й взвизгивала із шаленою злістю сирена, але деякі із що живуть чули сирену її заглушали звуки прекрасного струнного оркестру…

Опис життя на пароплаві дається в контрастному зображенні верхньої палуби й трюму корабля: Глухо гуркотали велетенські топлення, що пожирали купи розпеченого вугілля, з гуркотом увергає в них облитими їдким, брудним потом і по пояс голими людьми, багряними від полум’я; а отут, у барі, безтурботно закидали ноги на ручки крісел, курили,

Цідили коньяк і лікери… Цим різким переходом Бунін підкреслює, що розкіш верхніх палуб, тобто вищого капіталістичного суспільства, досягнута тільки за рахунок експлуатації, поневолення людей, що безперервно працюють у пекельних умовах у трюмі корабля. І насолода їх порожньо й фальшиво, символічне значення грає в оповіданні пари, найняте Ллойдом грати в любов за гарні гроші

На прикладі долі самого пана із Сан-Франциско Бунін пише про безцільність, порожнечу, нікчемність життя типового представника капіталістичного суспільства. Думка про смерть, покаяння, про гріхи, про Бога ніколи не приходила панові із Сан-Франциско. Все життя він прагнув рівнятися з тими, кого ніколи взяв собі за зразок. До старості в ньому не залишилося нічого людського. Він став схожий на дорогу річ, зроблену із золота й слоновой кістки, одну з тих, які завжди оточували його: золотими пломбами блищали його великі зуби, старої слоновой кісткою міцна лисина

Думка Буніна ясна. Він говорить про вічні проблеми людства. Про сенс життя, про духовність життя, про відношення людини до Бога. Подорожувати багатий пан їде на пароплаві Атлантида, де перебуває саме добірне суспільство, те саме, від якого залежать всі блага цивілізації: і фасон смокінгів, і міцність тронів, і оголошення війни, і добробут готелів. Ці люди безтурботні, вони веселяться, танцюють, їдять, п’ють, курять, красиво одягаються, але їхнє життя нудне, схематична, нецікава. Щодня схожий на попередній. Їхнє життя схоже на схему, де сплановані й розписані години та хвилини. Герої Буніна духовно злиденні, недалекі. Вони й створені, тільки щоб насолоджуватися їжею, одягатися, святкувати, розважатися. Їхній мир искусствен, але він їм подобається, і вони із задоволенням живуть у ньому. На пароплав була найнята навіть спеціальна пара молодих людей за дуже більші гроші, що грала закоханих, щоб веселити й дивувати багатих панів, і яким ця гра давно набридла. І ніхто не знав, що вже давно знудило цій парі вдавано мучитися своїм блаженним борошном під безсоромну-смутну музику…

Єдине сьогодення у світі штучного було почуття, що зароджувалося, любові до молодого принца в дочки пана із Сан-Франциско

Пароплав, на якому пливуть ці люди, складається із двох поверхів. На верхньому поверсі панують багатії, які вважають, що мають право на все, що їм усе дозволено, а на нижньому поверсі до знемоги працюють кочегари, брудні, голі по пояс, багряні від полум’я. Бунін показує нам розкол миру на дві частини, де одним усе дозволено, а іншим нічого, і символом цього миру є пароплав Атлантида

Мир мільйонерів незначний і егоїстичний. Ці люди завжди шукають собі вигоду, щоб їм одним було гарно, але вони ніколи не замислюються про людей, які їх оточують. Вони зарозумілі й намагаються уникати людей нижчого рангу, ставляться до них зі зневагою, хоча обшарпанці будуть їм віддано прислужувати за гроші. От як Бунін описує цинізм пана із Сан-Франциско: А коли Атлантида ввійшла, нарешті, у гавань, привалила до набережною своєю багатоповерховою громадою, засіяної людьми, і загуркотіли сходні, скільки портье і їхніх помічників у картузах із золотими галунами, скільки всяких комісіонерів, свистунів-хлопчиськ і здоровенних обшарпанців з пачками кольорових листівок у руках кинулося до нього назустріч із реченням послуг! І він посміхався цим обшарпанцям.., і спокійно говорив крізь зуби те по-англійському, те по-італійському: «Ладь! Ладь!».

Пан із Сан-Франциско подорожує по різних країнах, але в ньому немає почуття замилування красою, йому нецікаво оглядати визначні пам’ятки, музеї, церкви. Всі його почуття зведені до того, щоб добре поїсти й відпочити, відвалившись вкресле.

Коли ж пан із Сан-Франциско вмирає, раптово відчувши якусь недугу, те все суспільство мільйонерів захвилювалося, відчувши огиду до померлого, тому що він порушив їхній спокій, їхній постійний стан свята. Такі люди, як вони, ніколи не замислюються про людське життя, про смерть, про світ, про якісь глобальні питання. Вони просто живуть, ні про що не думаючи, нічого не роблячи заради людства. Їхнє життя проходить безцільно, і, коли вони вмруть, ніхто не згадає, що існували ці люди. У житті вони не зробили нічого істотного, вартого, тому марні суспільству

Це дуже добре показано на прикладі пана із Сан-Франциско. Коли дружина покійного попросила перенести її чоловіка в номер, то хазяїн готелю відмовився, тому що йому від цього не було ніякої вигоди. Мертвого старого поклали навіть не в труну, а в ящик з-під содової англійської води. Бунін протиставляє: як шанобливо ставилися до багатого пана із Сан-Франциско і як нешанобливо ставилися до померлого старого

Письменник заперечує таке життя, яку вів пан із Сан-Франциско й багаті добродії з пароплава Атлантида. Він показує в оповіданні, як незначна влада, гроші перед смертю. Головна ідея оповідання полягає в тім, що перед смертю всі рівні, що перед нею не важливі якісь класові, майнові грані, що розділяють людей, тому прожити життя треба так, щоб після смерті залишилася про тебе довга пам’ять

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам