Художній Мир Письменника (по творчості Горького)

Горький — один із самих суперечливих письменників. Ця суперечливість його людської особистості проявлялася в його творчості. Те, що було неприйнятно для Горького як для приватної людини, знаходило висвітлення у творчості Горького як письменника. Якщо як людина він міг помилятися, то як письменник, мабуть, ніколи. Його герої, завдяки реалізму його творчості, виявляються як би наділеними власною волею, начебто це були живі герої, вони могли вести суперечку з автором — і перемагати в цьому спорі

Яскравий приклад тому «Пісня про Сокола». Із самого початку видно, що Горький

виражає симпатії Соколові, що жадає волі, світла. Уже — втілення

обивательщини, безкрилості, що була противна романтикові. Але адже саме

Уж говорить мудрі слова, недоступні Соколові: «Землі не знаючи, на ній тужачи,

вони прагнуть високо в небо й шукають життя в пустелі пекучої. Навіщо ж

гордість? Навіщо докори? Потім, щоб нею прикрити шаленість

своїх бажань і сховати за ними свою непридатність для справи життя?»

У цьому вірші авторська позиція визначена, а принижений їм персонаж

здатний на таке вірне виречення, з яким даремно було б і сперечатися

У цьому те протиріччі й полягала велич творця, громадность

художнього дарунка давала можливість входити в суперечку зі своїм творцем,

що безсумнівно піднімало Горького над усіма письменниками-творцями

У ранніх своїх творах Горький з’являється перед читачем як

романтик. Це був російський письменник, публіцист, суспільний діяч. Одна

із ключових фігур літературного рубежу 19-20 сторіч (т.зв. «срібного

століття») і радянської літератури

Батько його — Максим Савватиевич Пєшков (1840-

71) — син солдата, розжалуваного з офіцерів, столяр-червонодеревець. В

останні роки працював керуючим пароплавною конторою, умер від холери

Дитинство письменника пройшло в будинку діда Василя Васильовича Каширина,

який у молодості бурлакував, потім розбагатів, став власником фарбувального

закладу, у старості розорився. Дід навчав хлопчика по церковних книгах,

бабуся Килина Іванівна прилучила онука до народних пісень і казок, але

головне — замінила мати, «наситивши», за словами самого Горького, «міцної

силою для важкого життя» («Дитинство»).

Суспільна позиція Горького була радикальною. Він не раз піддавався

арештам, в 1902 Микола II розпорядився анулювати його обрання почесним

академіком по розряду красного письменства (у знак протесту Чехов і

Короленко вийшли з Академії). В 1905 вступив у ряди РСДРП (більшовицьке

крило) і познайомився з В. И. Леніним. Ним виявлялася серйозна фінансова

підтримка революції 1905-07.

Жовтнева революція підтвердила побоювання Горького. На відміну від Блоку,

він почув у ній не «музику», а страшне ревіння стомільйонної селянської

стихії, що вирвалася через всі соціальні заборони й що загрожувала потопити

острівці, щозалишилися, культури. В «Несвоєчасних думках» (цикл статей в

газеті «Нове життя»; 1917-18; в 1918 вийшли окремим виданням) він обвинуватив

Леніна в захопленні влади й розв’язанні терору в країні. Але там же назвав

росіянин народ органічно жорстоким, «звіриним» і тим самим якщо не

виправдував, то пояснював люте звертання більшовиків із цим народом

Непослідовність позиції відбилася й у його книзі «Про російський

селянстві» (1922).

Горького ми мислимо як прозаїка, і формула «Горький — поет» многим

здавалася сумнівної, парадоксальної, що не виправдує

Однак її легко виправдати, тому що ми тепер маємо у своєму розпорядженні яскраві факти,

і тему цю необхідно розробити, тому що через те заглиблюється й наше

розуміння Горького — прозаїка

У дитинстві й отроцтві, в убогої культурою середовищу ремісничого

міщанства, важко було юному Горькому пробитися до читання книжкової поезії. Але

його оточувала інша стихія, потужна стихія народної усної поезії. Провідником

цієї поезії з’явилася для Горького бабуся Килина Іванівна Каширина, що

увічнила Горьким у його автобіографічний повістях і якій російська

література зобов’язана гарячою подякою. Про цю наставницю в поезії

Горький коротко, але яскраво сказав: «У ті роки я був наповнений віршами бабусі,

як вулик медом; здається, я й думав у формах її віршів».

У цій сприйнятливості вже позначилася висока поетична обдарованість

хлопчика, а його творча енергія виразилася в тім, що, знайомлячи в

школі, по хрестоматіях, із книжковою поезією, він прагнув негайно ж

переробити її у своїй художній свідомості, що зароджується. В «Дитинстві»

Горький з гумором розповідає, як мати змушувала вчити його вірші по

«Рідному слову» Ушинского і як хлопчик мимоволі перебріхував всі заучені

вірші, якщо читав їх уголос. Випливаючи такому високому наставництву й сам

роками й десятиліттями працюючи над своїми віршами, Горький — поет досягав

коштовних, часом — блискучих результатів. Із усього обсягу віршованого

спадщини Горького нам тепер нелегко виділити краще, поетичну еліту

Багато віршів хоча й були надруковані давно, але так і залишилися

невідомими. Тільки три виключення — правда, блискучих — треба зробити з

цієї схеми. Це дві пісні: про Сокола й про Буревісника, своєчасне

поява яких у пресі ставало подією дня, і поема «Дівчина й

Смерть», високо піднята оцінкою И. В. Сталіна

У вірші свої Горький умістив таке багатство й свіжість ідей, образів,

емоцій, що це додало його поезії особливу красу — красу одушевления й

особливу силу — силу переконливості й заразливості

Горький, звичайно,

мислив можливим сполученням романтизму й реалізму, як у прозаїчних, так

і в поетичних добутках. Але в його власній творчості романтизм

усього повніше відобразився у віршах, а реалізм — у прозі. І вірші обильнее

створювалися в молодості, проза взяла гору пізніше. Гіркий чітко розрізняв

два види романтизму: пасивний і активний. У статті: «Ще про механічний

громадянах» Горький писав: «Пасивний романтизм, це — романтизм втомлених

міщан, він завжди є на сцену життя після бурхливих суспільних трагедій

і на зміну активному романтизму, що, звичайно, передує революціям»

(стор. 176)А в іншій статті («Про тім як я вчився писати») він говорить ще

определённее: «У романтизмі необхідно розрізняти два різко різних

напрямку: пасивний романтизм, — він намагається або примірить людини з

дійсністю, прикрашивая її, або ж відволікти від дійсності до

марному поглибленню у свій внутрішній мир, до думок про «фатальні загадки

життя», про любов, про смерть, — до загадок, які не розв’язні шляхом

«умогляду», споглядання, а можуть бути дозволені тільки наукою. Активний

романтизм прагне підсилити волю людини до життя, збудити в ньому заколот

дійсності проти всякого гніта її».

Сам Горький з’явився у своїй поезії носієм романтизму активного,

революційного. Це своє покликання великий письменник усвідомив давно й

глибоко. В 1894 році в оповіданні «Про один поета» поет звертається до

ліричній музі з такими високими вимогами: «люди забули своє покликання

бути великими: ти нагадаєш про нього, ти розбудиш спрагу подвигу?» «Мріяти —

це не значить жити. Потрібні подвиги, подвиги! Потрібні такі слова, які б

звучали як дзвін сполоху, тривожили всі й, трясучи, штовхали вперед».

Через рік сам Горький створив чудовий поетичний документ, цілком

ответивший такій вимозі: «Пісня про Сокола». Необхідно звернути особливе

увага на останні дев’ять віршів Пісні

Пускай ти вмер!..

Але в пісні сміливих

И сильних духом

Завжди ти будеш

Живим прикладом,

Закликом гордим

До волі, до світла!..

Шаленості хоробрих

Поїсти ми пісню!..

Тут висувається тема про поетів — співаках Сокола, про «пісню сміливих і

сильних духом». Безсумнівно, тут схована глибока дума Горького — поета про

своєму власному призначенні як співака революційного подвигу. Останні

два вірші:

Шаленості хоробрих

Поїсти ми пісню —

мають і той внутрішній зміст, що сам автор бере на себе борг стати таким

співаком. Сміливий і сильний духом, Горький і «Піснею про Сокола» і всею своею

подальшої творчої діяльності виконав той борг, що визначив в

энтузиастических віршах Пісні

Глибоке враження Пісні про Сокола й про Буревісника й на робітників —

поетів. Пролетарська поезія, починаючи із другої половини 90-х років,

рухається під знаком впливу Горького. Саме собою зрозуміло, що впливає

головним чином горьковская проза й горьковская драматургія. Але потужне

порушення пролетарської поетичної думки йшло й від поезії Гіркого

У Тифлисе, в 1892 році, Горький надрукував своє перше прозаїчне

добуток «Макар Чудра», і звідси починається його шлях як прозаїка. Але в

Тифлисе ж він написав багато віршів — може бути, більше, ніж в інші

періоди

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам