Відношення до життя героїв роману «Війна й мир»

Колекція творів: Відношення до життя героїв роману «Війна й мир»

«Війна й мир» — це мрія про всеоб-щем духовному роззброюванні, після которо-го наступить деякий стан, именуе-мое миром

О. Мандельштам

Якщо задати кому-небудь питання: «Що таке «справжнє життя»?» — навряд чи хто-небудь дасть хоч яке-небудь оп-ределение, навіть для себе. Ніхто ніколи серйозно не заду-мивался над цим питанням. Та й навіщо? «Живу собі й живу, нікого не торкаю, маю родину, дітей, роботу, дружину (чоловіка), живу тихо, спокійно» — так думають дуже багато з людей. Але мені здається, вони не живуть, а існують. Адже жити — значить мислити, прагнути до миру, а не просто до спокою. «…Толстой звертався до людства із призи-вом припинити брехливу й непотрібну комедію історії й на-чать просто жити».

Недарма роман Л. Н. Толстого «Війна й мир» порівнюють зі священною Біблією. Його думка про Війну й Світ, про настій-щей життя актуальна й донині. Адже що таке справедли-вость, зло, добро? Цього ніхто не знає. Коли сперечаються князь Андрій Болконский і Пьер Безвухе в Богучарове, «що таке справжнє життя», «справедливість, зло, добро», вони не схо-дятся в думках. Пьер говорить, що треба жити для інших, не —

Обходжено робити людям добро й не треба заподіювати зло іншим людям, а князь Андрій говорить, що не може знати, що для інших добре, а що погано. На думку князя Андрія, зло — це каяття совісті й хвороби, а цього ти заподіяти людям не зможеш. А я думаю, що князь Андрій не зовсім правий. Сей-година постараюся пояснити. Припустимо, людина добрий, від-зивчивий, привітний зробив яке-небудь нехай дрібне, незначне, але злочин, і якщо інша людина на-мекне на те, що він погано надійшов, першої людини замуча-ют каяття совісті, а по поняттю князя Андрія, другий че-ловек заподіяв зло першому. Я думаю, із цього треба, що не можна подібним чином узагальнювати. Взагалі неможливо, та й не потрібно давати які-небудь визначення злу й добру, справед-ливости й несправедливості, тому що ці положення будуть по-няти тільки при тім житті, до якій призиває нас (все чоло-вечество) Л. Н. Толстой

А щодо життя для інших, по Пьеру, або життя для себе, по Болконскому, те я думаю, у всім геніальному, як і в цих положеннях, існує якийсь парадокс. Жити для інших — виходить, жити даремно? Тому що людина не може знати, що для інших добре, а що погано. Наприклад, Пьер, вступивши в масонство, думав, що душу його врятується, що він зможе по-справжньому допомогти людям, а в остаточному підсумку виявилося, що він не тільки собі, але й кріпаком не допоміг. Як Пьер вів «світське життя», так і веде, як були крес-тьяне в тяжкому становищі, так вони й залишилися бесправ-ними, а хтось нажився на дурості графа Безухова. Вірніше, ні, не на дурості, а на нерозумінні. Пьер був начебто осліплений і всі бачив зовсім в іншому світлі. А дурний чоло-вік — це серйозно й на все життя

Згодом Пьер прозрів, я думаю, він все-таки зрозумів, що таке «справжнє життя». Пьер Безухов пройшов крізь вогонь, рятуючи якусь, зовсім незнайому дівчинку, на-ходився перед особою смерті, будучи присутнім при розстрілі своїх же, російських людей, пізнав убогість і голод, перебуваючи в полоні у французів, і, нарешті, він проніс через все це свою любов до Наташе Ростовой. Я думаю, у Пьера було все сьогодення

Але адже в князя Андрія теж справжнє життя, воно навіть являє собою щось більше, ніж Пьер, на мій погляд. Але власний син князя Андрія сприйняв батька як щось безтілесне, хоча в будинку були портрети Болконского.

Андрій Болконский у романі «Війна й мир» олицетво-ряет Росію, і повислий у повітрі питання «Життя або смерть?» не тільки над ним, але й над Росією змушує багато про що задуматися. Життя князя Андрія була зовсім непередбачена: те він ледве не загинув в Аустерлицком сраже-нии, те вмерла його дружина, залишивши маленького сина, потім сварка з батьком, несподівана зустріч із Наташей Ростовой, несподіване щастя, потім її зрада, смерть батька, тяже-лое поранення, і із цього моменту починається прозріння князя Андрія. Бачачи вмираючого, змученого Анатоля, князь Андрій прощає його, прощає Наташу, мало того, він чувст-вует любов, але не таку, яка була раніше. Це любов до братів, до люблячим і ненавидящим його, любов до вра-гамір, та любов, який його вчила князівна Марья, його се-стра. І князь Андрій зрозумів зміст «справжнього життя», але він сказав собі, що вже пізно. І я думаю, що коли він сказав собі це, тоді й перестав жити, а інший час просто існував і очікував, коли відійде в мир інший, сприймаючи життя крізь сон і марення. А може бути, у снах людин і живе «справжнім життям»? Або він учиться жити «справжнім життям»? У приклад можна привести один зі снів Пьера Безухова, коли йому снилося, що якийсь голос говорив йому про те, що «…нічим не може володіти людина, поки він боїться смерті, а хто не боїться її, тому належить усе…» і т.д. Або той же пророчий сон князя Андрія про те, що він намагається закрити двері, але не може й почуває, що прийшла його смерть, а потім і дейст-вительно відходить в інший світ. Довідавшись про якийсь сон чоло-століття, ми можемо заглянути йому в душу, можемо довідатися, що його турбує, і, може бути, навіть допомогти йому. Виходить, можна жити й для інших людей?

Існує теорія Л. Н. Толстого про чотири стіни, одна йз яких — стіна невідомості, завдяки їй довідаємося, що робиться в душах інших людей. І ціль «справжнього життя» полягає в тому, щоб всіма силами розбити цю стіну й стре-миться до злиття з душами інших людей. «Думка ця — підстава нової релігії, що відповідає розвитку челове-чества…» И в цієї великої, величезної думки про блаженство на землі, який Л. Н. Толстой здатний був присвятити життя, і полягає «справжнє життя» у романі «Війна й мир».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам