Твір по вірші Тютчева «Не те, що мнете ви, природа»

Одне із самих чудових явищ російської поезії – вірша Ф. И. Тютчева про чарівну російську природу. Ні для кого з російських поетів, крім хіба його молодшого сучасника А. Фета, природа не була таким постійним джерелом вражень і роздумів, як для Тютчева. Поет був найтоншим майстром віршованих пейзажів. Але в його віршах, що оспівує картини і явища природи, немає бездумного милування. Природа викликає в поета міркування про загадки світобудови, про вічні питання людського буття. Вона рідко з’являється як просто тло, у віршах Тютчева вона одухотворена, мислить, почуває, говорить: Не те, що мнете ви, природа: Не зліпок, не бездушний лик – У ній є душу, у ній є воля, У ній є любов, у ній є мову… Вірш «Не те, що мнете ви, природа» написано у формі звертання. У нього немає заголовка, що надає йому більше глибокий зміст. Поет виступає проти тих, хто недооцінює природу, говорить про людську глухоту, очерствении душі через віддалення людини від вічного: Вони не бачать і не чують, Живуть у цьому світі, як потемки… Рядка вірша належать поетові особливого складу: філософського. Це значить, що в нього був не тільки дарунок пейзажиста, але й своя філософія природи. Усе в природі представляється Тютчеву живого, повним глибокого значення, все говорить із ним «зрозумілим серцю мовою». Вірш починається зі слова «не», щоб повніше відгородити читача від невірного розуміння природи. «Душу», життя природи поет прагнуло зрозуміти й запам’ятати у всіх її проявах. Вірш містить ті образи, з яких природа складалася для самого Тютчева. Написано воно чотиристопним ямбом, а перехресний спосіб римування гармоніює в ньому із чергуванням жіночих і чоловічих рим. Асонанс на «і», «а» і «про» надає віршу піднесений тон, достаток сонорних приголосних (алітерація) робить його більше мелодійним і музичним. Більш урочисто воно звучить завдяки вживанню застарілих слів («лик», «чрево», «древо») і наголосу («приклеїв»). Особливе ж значеннєве навантаження створюється за допомогою анафори:

  • Ви зрите аркуш і колір на древі:
  • Илъ їхній садівник приклеїв ?
  • Илъ зріє плід у рідному чреве
  • Игрою зовнішніх, далеких сил?..

Автор використовує такі виразні художні засоби, як уособлення («Солнци не дихають», «не радилася в бесіді дружній гроза»), метафори («весна не цвіла», «ніч німа була»), порівняння («живуть у цьому світі, як потемки»). Все це надає мовленню барвистість і виразність, сприяє найбільш повному розкриттю художнього образа. У вірші зустрічаються типові для тютчевской поезії складні речення, часто наприкінці їх ставляться знак оклику, що надає художньому мовленню потрібну авторську інтонацію. У вірші «Не те, що мнете ви, природа» є отточия, що заміняють рядки,, які у свій час були вилучені цензурою, а згодом загублені. І все-таки вірш не втратив свого змісту, головної ідеї – взаємин людини й природи. Через весь добуток автор проводить думку про те, що «глухі» люди не вміють почувати, а отже, не вміють жити. І якщо для них природа безлика, то для Тютчева вона – «голос матері самої». Її образами він виражає свої таємні думки, почуття, сумніви.

(function(){