Тема творчості в лірику О. е. Мандельштама

Колекція творів: Тема творчості в лірику О. е. Мандельштама

О. е. Мандельштам – не повсюдно відомий лірик, але без нього не тільки поезія “срібного століття», а вся русявий-ская поезія вже непредставими. Можливість затверджувати це з’явилася лише недавно. Мандельштам довгі роки не друкувався, був заборонений і практично перебував у повнім забутті. Всі ці роки тривало протистояння поета й го-сударства, що закінчилося перемогою поета. Але й зараз багато з людей більше знайомі із щоденниками дружини Мандель-Штама, чим з його лірикою

Мандельштам належав до поетів-акмеистам (від гре-ческого “акме» – “вершина»), для нього ця приналежність була “тугою за світовою гармонією». У розумінні поета ос-нование акмеизма – осмислене слово. Звідси й пафос зод-чества, настільки характерний для першого збірника Мандель-Штама “Камінь». Для поета кожне слово – це камінь, що він закладає в будинок своєї поезії. Займаючись поетичним зодчеством, Мандельштам усмоктував культуру різних авторів. В одному з віршів він прямо на-кликав два своїх джерела:

У невимушеності обміну, що творить,

Суворість Тютчева – із хлоп’яцтвом Верлена

Скажіть – хто б міг мистецьки сполучити,

З’єднанню додавши свою печатку?

Питання цей виявляється риторичним, тому що ніхто краще самого Мандельштама не сполучає серйозність і глибину тим з легкістю й безпосередністю їхньої подачі. Ще одна паралель із Тютчевим: загострене почуття заемности, виученности слів. Всі слова, за допомогою яких будується вірш, уже були сказані раніше, іншими поетами. Але для Мандельштама це навіть до певної міри вигідно: пам’ятаючи про джерело кожного слова, воно може про-буждать у читача асоціації, пов’язані із цим источни-кому, як, наприклад, у вірші “Отчого душу так певу-ча» Аквілон викликає в пам’яті однойменний вірш Пушкіна. Але все-таки обмежений набір слів, вузьке коло образів повинні рано або пізно завести в тупик, тому що вони починають перетасовуватися й всі частіше повторюватися

Можливо, що неширокий діапазон образів допомагає Мандельштаму рано знайти відповідь на хвилююче його питання: конфлікт між вічністю й людиною. Людина преодоле-вает свою смерть шляхом творення вічного мистецтва. Цей мотив починає звучати вже в перших віршах (“На блідо-голубій емалі», “Дане мені тіло…»). Людина – мгно-венна істота “у темниці миру», але його подих лягає “на стекла вічності» і викреслити візерунок, що запам’ятався, уже ніякими силами неможливо. Тлумачення дуже простої: творчість робить нас безсмертними. Цю аксіому як не можна краще підтвердила доля самого Мандельштама. Його ім’я намагалися витравити з російської літератури й з історії, але це виявилося абсолютно неможливим

Отже, своє покликання Мандельштам бачить у творчості, і ці міркування періодично переплітаються з неизбив-ний архітектурною темою:”… з ваги недоброї і я коли-небудь прекрасне створю». Це з вірша, посвя-щенного собору Паризької Богоматері. Віра в те, що він може створювати прекрасне й зуміє залишити свій слід у літературі, не залишає поета

Поезія в розумінні Мандельштама покликана відроджувати культуру (споконвічна “туга за світовою культурою»). В одному з пізніх віршів він порівнював поезію із плугом, що перевертає час: старовина виявляється совре-менностью. Революція в мистецтві неминуче приводить до класицизму – поезії вічного

З віком у Мандельштама відбувається переоцінка на-значення слова. Якщо раніше воно було для нього каменем, то тепер – плоттю й душею одночасно, майже живим суще-ством, що володіє внутрішньою волею. Слово не повинне бути пов’язане із предметом, що позначає, воно вибира-ет “для житла» ту або іншу предметну область. Постепен-Але Мандельштам приходить до ідеї органічного слова і його співака – “Верлена культури». Як бачимо, знову з’являється Верлен, один з орієнтирів молодості поета

Через всю пізню лірику Мандельштама проходить культ творчого пориву. Він, зрештою, оформляється навіть у якесь “навчання», пов’язане з ім’ям Данте, з його поетикою. До речі, якщо говорити про творчі пориви, те треба замі-тить, що Мандельштам ніколи не замикався на темі поети-ческого натхнення, він з рівною повагою ставився й до інших видів творчості. Досить згадати його много-численние присвяти різним композиторам, музикан-там (Бах, Бетховен, Паганини), звертання до художників (Рембрандт, Рафаель). Будь те музика, картини або вірші – усе рівною мірою є плодом творчості, невідібрання-лемой частиною культури

Психологія творчості по Мандельштаму: вірш живе ще до його втілення на папері, живе своїм внут-ренним образом, що чує слух поета. Залишається толь-до записати. Напрошується висновок: не писати не можна, адже вірш уже живе. Мандельштам писав і за свої тво-ренію піддавався гонінням, пережив арешти, посилання, лагу-ря: Він розділив долю багатьох своїх співвітчизників. У таборі закінчився його земний шлях; почалося посмертне існування – життя його віршів, тобто те безсмертя, у якому поет і бачив вищий зміст творчості

(function(){