Тема самотньої людини у творчості М. Ю. Лермонтова

Колекція творів: Тема самотньої людини у творчості М. Ю. Лермонтова

Я думала: “Жалюгідна людина

Чого він хочет!.. небо ясно,

Під небом місця багато всім,

Але безупинно й дарма

Один ворогує він – навіщо?”

М. Ю. Лермонтов. Валерик

Лірика М. Ю. Лермонтова ніколи не перестане восхи-щать і хвилювати читачів. Останнім часом ми всі частіше звертаємося до його духовної спадщини, відкриваючи нові сторони, що змушують нас зовсім по-новому глянути на мир, нате або інші явища дійсності. Тема одино-кого людини спонукує задуматися про особистість генія, про суть його творчості. Рання смерть матері, розлука з батьком, кото-рого йому забороняли бачити, – такі перші гіркі впечат-ления дитинства поета. Необхідно було мати великий запас щиросердечних сил, щоб не скоритися обставинам і вий-ти переможцем із протиборства сними.

Лермонтов хоче розповісти людям про свій біль, але всі, про що він знає, не задовольняє його. Ніж старше він становит-ся, тим складніше представляється йому мир

Майже в кожного поета є вірш, що виражає його творче кредо. Для розуміння сутності поетическо-го дарунка Лермонтова величезне значення має знаменита “Дума”.

Ліричний герой “Думи” самотній, але його хвилює й судь-ба покоління. Чим зорче він удивляється в життя, тим ясніше стає, що особисто він не може бути равнодуш-ним до лих людським. Зі злом необхідно боротися, а не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існую-щей несправедливістю, воно обумовлює самітність і прагнення жити в замкнутому світі власного “я”. І найстрашніше – породжує байдужість до миру й людей. Тільки в боротьбі особистість знаходить себе. В “Думі” поет ясно говорить про те, що саме бездіяльність погубила його совре-менников.

Відомо, що багато віршів Лермонтова мають чорнові “замальовки”. Поет як би кілька разів підступає до теми, розглядає неї у всім обсязі

У вірші “Дивлюся на майбутність із острахом…” він начебто прозріває. Тепер поет переглядає свої убежде-ния. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки – це ще розповідь про особистий:

Дивлюся на майбутність із острахом,

Дивлюся на минуле з тугою

И, як злочинець перед стратою,

Шукаю навкруги душі рідний…

Тепер дивитеся, як розгортається рядок “Дивлюся на майбутність із острахом” у трагічну думу всього покоління:

Сумно я дивлюся на наше поколенье!

Його прийдешнє – иль порожньо, иль темно…

Читаємо далі:

Землі я віддав данину земну

Любові, надій, добра й зла…

И відразу виникають у пам’яті “алмазної міцності” рядка:

До добра й зла ганебно байдужі,

На початку поприща ми в’янемо без боротьби…

Якою гіркотою наповнені ці рядки! Адже не про физиче-ском малодушність говорить Лермонтов. Не співчуття, а пре-зір викликають ці духовні раби. Читаємо далі:

Я в світі не залишу брата,

И тьмою й холодом обійнята

Душу втомлена моя…

Юрбою угрюмою й незабаром позабутої

Над миром ми пройдемо без шуму й сліду,

Не кинувши століттям ні думки плідної,

Ні генієм початої праці

Поет – один із цієї юрби, але він не хоче злитися з нею. Трагічний голос покоління звучить в унісон із самотнім голосом поета

Таким чином, тема самітності обумовлена не тільки особистою долею Лермонтова. Вона відбиває стан русявий-ской суспільної думки періоду реакції. Тому-Те в лірику Лермонтова й зайняв значне місце самотній бунтар, протестант, що ворогує з “небом і землею”, борю-щийся за волю людської особистості, що передчуває власну передчасну загибель

Почуттям самітності наповнені вірші про природу. Оди-Ноко ростуть сосна й пальма

На півночі дикому коштує самотньо

На голій вершині сосна…

…Одна й смутна, на стрімчаку пальному

Прекрасна пальма росте

От старий стрімчак… Самотньо

Він коштує, задумався глибоко.

И тихенько плаче він впустине.

У ліричному, глибоко схвильованому монолозі ” Вихо-Жу один я на дорогу…”, написаному Лермонтовим незадол-го до смерті, поет ставить болючі питання й відповідає на них:

Що ж мені так боляче й так важко?

Чекаю ль чого? Чи жалую про що?

Уж не чекаю від життя нічого я,

И не жаль мені минулого нітрохи;

Я шукаю волі й спокою!

Я б хотів забутися й заснути!

Страшна духовна роз’єднаність із іншими людьми – прямий наслідок тих умов, у які він потрапив з вини століття. Поет повний сумної безвихідності, по ньому ми можемо судити, наскільки далеко зайшла хвороба суспільства. Подання про життя як “про рівний шлях без мети” народжує відчуття марності бажань – “що користі дарма й вічно бажати?..” Рядок: “И ненавидимо ми, і любимо ми випадково” логічно приводить до гіркого висновку: “На час – не коштує праці, а вічно любити невіз-можна”.

Вірш “И нудно й смутно…”, назване В. Г. Бєлінським “похоронною піснею всього життя”, перекли-кається з романом “Герой нашого часу”. Печорин млоїть-ся життям, нехтує її й самого себе й у той же час женеться за життям, жадібно ловить її радості. У стихотворе-нии “І нудно й смутно…” і в романі “Герой нашого часу” поет, говорячи про дружбу, про вищих духовний стрем-лениях, про сенс життя, про страсті, намагається досліджувати причини незадоволеності своїм призначенням. Напри-Мір, Грушницкий належить до світського суспільства, харак-терной рисою якого є бездуховність. Печорин же, приймаючи умови гри, перебуває як би над обще-ством, розуміючи, що там “миготять образи бездушних людей, приличьем стягнуті маски”. Печорин – не тільки докір всім кращим людям покоління, але й заклик до граждан-скому подвигу

Боротьба – от та моральна заповідь, що повинна визначати життя, поводження, учинки й думки

Ми не помилимося, якщо скажемо, що “Вітрило” у Лермонтова символізує сильну й незалежну особистість, її одиноче-ство й труднощі шляху, безустанні пошуки мети й сенсу життя. Самотнє вітрило з’являється перед нами як воплоще-ние абсолютної волі:

На жаль! – він счастия не шукає

И не від счастия біжить!

Тема самітності в Лермонтова стикається з темою любові. От і у вірші “Я не принижуся перед тобою…” він говорить:

Почну обманювати безбожно,

Щоб не любити, як я любив,

Иль жінок поважати можливо,

Коли мені ангел змінив?

Не те ж чи трапилося з Печориним, зробив його жесто-кім по відношенню й до князівни Мері, і до Беле?

Особливістю лермонтовского генія є напружений-ность і зосередженість думки на собі, на своєму “я”, стра-стная сила особистого почуття. Ми не знайдемо в Лермонтова тої прямої відкритості всьому задушевному, котра так чарує в поезії А. С. Пушкіна

Тема гіркої самітності, незадоволеності з-бій, безвихідності, розчарування виразно звучить у лири-ке Лермонтова, неперевершеної по красі исполне-ния. Щораз, читаючи твору Лермонтова, я знову замислююся про його долю. Мені стає дуже смутно від того, що ще замолоду поет немов пророчив свою долю:

Ні, я не Байрон, я інший

Ще невідомий обранець,

Як він, гнаний миром мандрівник,

Але тільки з русскою душею

(function(){