Структура античної драми

Оскільки театр був установою, підтримуваною державою, починалося подання з ушановування почесних громадян. Потім урочисто приносили жертву Дионису, і тільки потім наступала черга властиво театральної дії. Про його початок возвещали звуки флейт. Потім виходив хор з корифеєм-запевалой на чолі. У міру розвитку давньогрецького театру значення актора в спектаклях зростало, а хору, навпаки, скорочувалося

Текст п’єси завжди був віршованим, тому античних драматургів іменували драматичними поетами. Структура античної драми стіканням часу мінявся, але існували й тверді канони. Обов’язкова була початкова частина до вступу хору — пролог. Потім звучала перша пісня хору, з якої він входив на орхестру. Це називалося «парод» (прохід). Далі наступав час діалогів, що розкривають зміст що відбувається, — так званих еписодий (привхідних). Заключна частина драми йменувалася ексод (результат). У цій частині хор віддалявся з орхестри. В есхила хор відігравав важливу роль і був головною діючою особою. У Софокла він уже відігравав другорядну роль, в Еврипида пісні хору — усього лише вставки між актами

Грецька драма й трагедія сполучили декламацію, спів, танці й музику. У цілому вони нагадували нинішні оперні подання. По сюжеті герої були іграшками в руках Долі-Долі. Доля в образі тої або іншої верховної істоти втручалася в дію спектаклю. Саме від цього принципу античної драми відбулося вираження, що означає втручання впливової особистості або щасливого випадку: «беиз ех тахта», що переводиться як «бог з машини».

Комедія була наповнена бешкетництвом, гротеском, карикатурними пародіями на дійсність. Крім того, дія несло глядача в мир фантазії, казки. Жінкам і дітям уважалося непристойним бути присутнім на поданнях комедій, оскільки в них часто допускалися непристойні жарти

Розквіт античного театру збігся з розквітом демократії, філософії, образотворчого мистецтва, літератури. Найвищої крапки його розвиток досяг в епоху Перикла, коли творили Софокл і Еврипид — творці не значення, що втратила, до нашого часу чудових трагедій. На Великих Дионисиях у березні саме їм приділялося головне місце. Об’єднані в тетралогії трагедії із заключающими їх сатировскими драмами розподілялися на три дні. Після них ставилися комедії

Всі театральні постановки починаючи з 508 р. до н.е. проводилися у вигляді змагань — «агона». Впливова комісія на чолі з архонтом вибирала переможця, нагороджувала вінком із плюща й увічнювала його ім’я, роблячи запис на мармуровій плиті — «дидаскалиях». Впливала на оцінку спектаклів і безпосередня реакція глядачів, чиї оплески, а також презирливий свист або лементи збурювання супроводжували дію. Театральної преси тоді не було, але її з успіхом заміняв обмін думками на ринковій площі й вцирюльне.

Драматурги повинні були бути готові й до перемоги, і до поразки в змаганнях. Так, есхил — батько давньогрецької трагедії — користувався величезною популярністю, однак у театральних змаганнях не уник поразок. Із цієї причини автор безлічі драматургічних добутків навіть була змушена переселитися з Афін на Сицилію. Софокл уважався улюбленцем долі: він одержав двадцять чотири повні перемоги. Найменше перемог одержав Еврипид. Але пам’ятники в театрі Диониса в Афінах поставлені всім трьом

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам