Стихійність селянського руху в повісті А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» і в романі М. Ю. Лермонтова «Вадим»

Колекція творів: Стихійність селянського руху в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка» і в романі М. Ю. Лермонтова “Вадим»

Обоє добутку – повість “Капітанська дочка» і роман “Вадим» – поєднує й зближає те, що вони по-священи історії нашої країни й намагаються відповістити на запитання: хто найбільш активна сила в історії – особистість або народ?

Можна сказати, що автори, вивчаючи історію, попита-лисій оголити протиріччя російського життя. Показуючи постійні виступи селянства проти кріпосного права, вони наштовхнули наступні покоління дворянських революціонерів на думку про ліквідацію рабства Вроссии.

Зближає ці два добутки також приблизно одина-ковое час опису подій: в “Вадимі» – за два місячи-ца до пугачевского бунту в, “Капітанській дочці» – не-посередньо саме пугачевское повстання

Заслуга А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова полягає в тому, що вони не тільки показали нам глибоку картину розвитку селянського руху, але й розкрили його несо-стоятельность.

Стихійні виступи селян були заздалегідь обре-чени на провал. У Росії, у відмінність, наприклад, від Фран-Ции, не виявилося тої рушійної буржуазної сили, що змогла б привести народ до перемоги. Занадто більша про-пащу лежала між селянами й передовим дворянством

От як писав про це Лермонтов в “Вадимі»: ” Русявий-Ский народ, цей сторукий велетень, скоріше перенесе жес-токость І гордовитість свого володаря, чим слабість його… У сторіччі дворянство втратило вже колишню не-обмежену владу свою й спосіб її підтримувати, не вміло перемінити поводження. От одна з таємних причин, що породили пугачевский рік».

Герой повести Пушкіна “Капітанська дочка» Гринев виразив цю же думку більш коротко: “Не приведи Бог ви-діти російський бунт, безглуздий і нещадний».

Вадим – головний герой однойменного роману тайкома з-общает своїй сестрі: “Ми досить довго чекали… але зате не дарма. Бог потрясає цілий народ для нашої помсти. На Доні народився зухвалий безумець, що видає себе за государя». Так стихійно, неусвідомлено зрів бунт селян у селищі благополучного пана Палицина. Звістка про нового царя швидко поширювалася серед народу. От як пише про це Лермонтов: “Слуги пошепки повідомляли один одному різні з-вестия про самозванця, про близькі бунти, про страту багатьох дво-рян – і таємно або явно кожний радувався…

…Потихеньку все перешіптувалися:

- Так чи незабаром? – запитав перший голос

- Днями, вуж в окрузі починається метушня…»

У Пушкіна в “Капітанській дочці» образ заколотного народу – ще випадковий, виникаючий тільки з разго-злодіїв. Гринев, приїхавши в міцність, при першій же зустрічі з капітаном Мироновим починає розмову про повстання: “Я сли-шалий, що на вашу міцність збираються напасти башкирци».

“Дрібниці! – сказав комендант. – У нас давно нічого не чути!» Але потім події розвивалися так, що далеві-кий заколот, що не тривожив офіцерів міцності, одержав назву “пугачовщина».

У романі “Вадим» син поміщика Палицина Юрій, ра-зискав батька на полюванні, із хвилюванням повідомляє: “Ми загинув-чи! Народ бунтує. Я бачив… на вулиці села й навколо церк-ви юрбилися купи народу. Вони чекають якщо не самого Пуга-Чева… те козаків його… рятуйтеся!»

Пригноблений народ пішов за Пугачовим, незважаючи на жорстокі міри уряду по втихомиренню бунту

У повісті “Капітанська дочка» збройний народ підступив до Білогірської міцності. Штурмуючих не испу-галі залпи гармат – вони ввірвалися в міцність. Весь гар-низон (за винятком Миронова, Гринева й одну пору-чика) здався й кинув зброю. Гринев стає свидете-лем масового повстання: “Жителі виходили з будинків із хлібом і зіллю. Лунав дзвін. Раптом за-кричали в юрбі, що государ на площі очікує полон-них і приймає присягу. Народ повалив на площу».

У романі “Вадим» Лермонтов дуже точно малює нам страх поміщика Палицина перед грізною силою: “Про госпо-ди!., куди мене подітися… всі проти нас… бог і люди. І

Хто міг мені відгадати, що цей Пугачов буде губити кого ж – російське дворянство! – простій казак!.. боже мій!» Селянське повстання Пугачова виникло стихійно. Не було чіткої мети й спільних нтерес у селян і козаків. Нестерпно важке життя змусило їх піти на бунт

Пушкін у повісті “Капітанська дочка» зумів поки-рать внутрішній мир цих простих людей. От як він описує їхні взаємини зі своїм проводирем: “Усе обходилися між собою як товариші й не робили ні-якої особливої переваги своєму проводиреві. Розмова йшла про ранковий приступ, про успіх збурювання й про майбутні дії. Кожний хвастав, пропонував свої думки й вільно заперечував Пугачова. І на цьому дивному “військовій раді вирішено було йти до Оренбурга: рух зухвале…».

У романі “Вадим» озлоблені селяни шукають свого кривдника, що зник, – поміщика Палицина. Сп’янений-Ние своєю перемогою, вони не думають, як будуть жити далечінь-ше: “Адже ми з ранку тільки по чарці випили, і тепер їдемо шукати Палицина… нам до вечора не добратися до місця… иль робити привал… своїх обділяти не треба… ми попируем, відпочинемо – а там, що буде, то буде!..

…Тим часом козаки розклали в берега річки неяк-до палаючих вогнів і розташувалися навколо, прикатили пер-вую бочку – почалася гулянка… спочатку веселий говір пробіг по юрбі, сміх, пісні, жарти, розповіді – усе зливалося в одну неструнку неповну музику».

У повісті “Капітанська дочка» Пушкін також следо-вал народним поданням про сміливих людей, що піднімали бунт, використовував поетичні подання народу |о своїх захисниках із прислів’їв і пісень. Наприклад, після ухвалення рішення йти на Оренбург Пугачов пропонує: “Ну, братики, затягнемо-ка на сон прийдешній мою улюблену пісеньку». Він співав пісню “Не шуми, иати зелена дубро-вушка, не заважай мені доброму молодцеві думу думати». Пу-Гачев не зрячи любив цю пісню. Вона персоніфікувала його поні-мание життя. Він не боявся смерті, передчуваючи пораже-ние свого заколоту. Герой повести Пушкіна Гринев розповідав: “Неможливо розповісти, яке дія про-перевела на мене ця простонародна пісня про шибеницю, що розспівується людьми, приреченими шибениці». Його потряса-ет сміливість заколотників, що переступила закони самодержав-ного держави, що кинули виклик влади

Пушкін показав на прикладі долі Пугачова свій важ-нейший принцип реалізму: саме в боротьбі, протесті проти несправедливості людин може реалізувати себе як лич-ность. Гринев пошкодував проводиря повстання й запропонував відмовитися від сміливого задуму йти на Москву. “Немає – від-вечал Пугачов, – пізно мені каятися. Для мене не буде помилування. Буду продовжувати як початків. Як знати. Либонь і вдасться!»

Пушкін не побоявся розкрити темні сторони стихій-ного повстання народу. Автор показує жорстокість Пу-Гачева й народу в боротьбі зі своїми мучителями. Однак Пушкін пояснює, що жорстокість породжена й беспощад-ний боротьбою двох ворожих сторін і століттями накапли-вавшейся ненавистю до гнобителів

Підкреслюючи волелюбність і бунтівливість народу, Пуш-Кин показує й іншу сторону національного характе-ра – сформовані рабством смиренність і покірність. Реалізм письменників дозволив йому розкрити історичну місію й велич народу, і глибоко драматичну, напол-ненную гострими протиріччями долю його в самодержав-ном кріпосницькій державі

Історична заслуга двох великих письменників полягає в тому, що вони підняли питання про роль народу в історії, вірі в нього творчі сили

Російська література пішла завіту Пушкіна – на-рід став її головним героєм

(function(){