Сила й слабість натури підпоручика Ромашова (по повісті А. И. Куприна «Двобій»)

Колекція творів: Сила й слабість натури підпоручика Ромашова (по повісті А. И. Куприна “Двобій»)

Підпоручик Ромашов – головна діюча особа пове-сти “Двобій». У творчості А. И. Куприна “Двобій» є самим значним добутком початку століття. У повісті письменник синтезував свої спостереження над ар-мейским побутом. Він і раніше неодноразово звертався до цієї теми, але в менш масштабних добутках. Оскільки Куп-Рин сам служив у полицю, атмосфера, відтворена в книзі, відбиває реальну дійсність

Куприн говорив про свою повість: “Головна діюча особа – це я». Дійсно, у біографіях автора й героя є чимало загального. Можна припустити, що у вуста Рому-Шова Куприн вклав деякі свої міркування. Однак герой – самостійна особистість

Характер Ромашова показаний у постійному розвитку, у динаміку. Це відрізняє його від всіх інших героїв, кото-рие “увійшли» у повість із уже цілком сформованими харак-терами, поглядами, поняттями

Розповідь про долю головного героя починається вже після того, як він отслужил у полицю півтора року, оскільки кардиналь-ние, значимі зміни стали відбуватися з Ромашовим не із самого початку служби. Коли він тільки приїхав у гарнізон, його обуревали мрії про славу. Тоді для нього офіцерська й людська честь були синонімами. Новоспечений офи-цер у своїх фантазіях бачив, як він утихомирює бунт, своїм прикладом надихає на бій солдатів, одержує нагороди, але все це – лише гра уяви. На ділі ж він бере участь у щоденних пиятиках, грає в карти, вступає в длитель-ную й нікому не потрібний зв’язок з незначною жінкою. Все це робиться від туги, оскільки в гарнізоні це єдино-ние розваги, а служба одноманітна й не викликає ниче-го, крім нудьги

Мрійність і безвільність – це риси натури Ромашо-Ва, які відразу впадають в око. Взяти хоча б його при-вичку подумки говорити про себе в третій особі якимись шаблоновими фразами, як про героя роману. Потім автор бли-же знайомить нас із героєм, і читач довідається, що Ромашову властиві щиросердечна теплота, м’якість, жаль. Од-Нако всі ці чудесні якості не завжди можуть виявитися все через ту ж слабку волю

У душі в Ромашова постійно відбувається боротьба челове-ка й офіцера. Він міняється в нас на очах. Поступово він виганяє із себе кастові забобони. Він бачить, що всі офіцери тупі, озлоблені, але при цьому хвастаються “честю мун-дира». Вони дозволяють собі бити солдат, і це відбувається каждодневно. У результаті рядові перетворюються в безчи-ких, покірних рабів. Будь вони розумні або дурні, будь вони робітниками або селянами, армія робить їх неотличимими друг від друга

Ромашову ніколи не доводилося піднімати руку на сол-дат, користуючись своїм положенням, перевагою. Як на-тура глибоко вразлива, він не може залишитися безучаст-ним до происходящему навколо його. Він учиться бачити в солдаті друга, брата. Саме він рятує рядового Хлебнико-Ва від самогубства

Чималий вплив на Ромашова робить його товариш по службі Назанский, спившийся офіцер-філософ. У його вуста Куприн вклав власні ідеї: про волю духу, про мирний суще-ствовании, про необхідність боротьби проти царату (оплот якого – армія). У той же час Назанский скачується до ідей ніцшеанства, до оспівування індивідуалізму й отрица-нию колективу. Таким чином, цей спившийся офіцер хоч і передає багато ідей і настрої автора, але в той же час є прикладом пагубного впливу офіцерського побуту на розумного й надії людини, що подавав. Треба помітити, що в інтелектуальному плані Назанский набагато вище Ромашова й той уважає його своїм учителем

Ромашов як губка усмоктує ідеї Казанського про воль-ном людині. Він багато міркує про це. Переломним у духовному розвитку Ромашова став його внутрішній монолог у захист Особистості. Тоді-Те він і усвідомлює не тільки соб-ственную, але й індивідуальність кожної людини в отдель-ности. Бачачи, що армійський побут придушує Особистість, подпо-ручик намагається шукати винуватих, не знаходить і навіть починає нарікати на Бога

У тім, що Ромашов не піддається впливу згубної атмосфери, – його сила. У нього є своя думка, вона внутрішньо протестує

Семена, посіяні Назанским, проростають у душі Рому-Шова. Увесь час міркуючи про порядки, що існують у гарни-зоні, він приходить до думки про повне скасування армії. Що ж стосується небезпеки виникнення війни, те Ромашов уважає, що всі люди на землі можуть просто домовитися про світ і питання відпаде сам собою. Це говорить лише про повну відірваність підпоручика від земних реалій. Він живе сво-ими фантазіями

Зрештою, герой приходить до єдино правиль-ному, на його думку, висновку. Він хоче залишити службу й присвятити себе або науці, або мистецтву, або физическо-му праці. Хто знає, що відбулося б з підпоручиком Рому-Шовим далі, якби не дуель, що перервала всі його мечта-ния. Він був принесений у жертву кар’єрі іншого офіцера. Ромашов так і не зумів нічого зробити, його життя трагичес-ки обірвалася на початку шляху

Куприн представив образ головного героя “Двобою» дуже жваво, психологічно правдоподібно. Він анітрошки не ідеалізував Ромашова, незважаючи на явну симпатію й співчуття, не залишив без уваги ні його достоїнства, ні його недоліки. Ромашов людин слабкий сам по собі, але силь-ний тим, що зумів протистояти впливу середовища, не подчи-нитка їй свій розум, думки, ідеї. Не його провина, що це ні до чого не привело

Образ підпоручика Ромашова – безсумнівне достиже-ние письменника, ця один із самих його героїв, що запам’ятовуються, завдяки чому “Двобій» не тільки після його першого з-данія, але й по сьогоднішній день користується любов’ю чита-телей.

(function(){