Що потрібно людині для щастя? (по ліриці М. И. Цветаевой)

Колекція творів: Що потрібно людині для щастя? (по ліриці М. И. Цветаевой)

Видно, смуток залишила внаследство.

Ти, про мама, дівчинкам своїм! М. Цветаева

Марина Іванівна Цветаева разюче талановита, але настільки ж трагична. Її дарунок рано виявився й багато чого обіцяв, а обернувся лише болісною долею й раннім відходом

Діти — це погляди боязких

Ніжок пустотливих по паркеті стукіт

Діти — це сонце в похмурих мотивах,

Цілий мир гіпотез радісних наук…

Діти — це відпочинок, мить спокою короткий

Богові в ліжечка трепетна обітниця,

Діти — це миру ніжні загадки,

И в самих загадках криється відповідь!

Прекрасні часи дитинства й ранньої юності залишили вдуше Марини Іванівни світлий слід, а потім прийшла лю-бовь, більша, на все життя, і Цветаева сміло й рішуче ступнула їй назустріч.

Я с викликом ношу його кільце!

— Так, у Вічності — дружина, не на папері! —

Надмірно вузька його особа

Подібно шпазі…

У його особі я лицарству вірне,

— Усім вам, хто жив і вмирав без страху!

Такі — у фатальні часи —

Складають станси — і йдуть на плаху

Дуже рано й разюче вірно вона оцінила характер Сіра-Гея ефрона, свій коханого й чоловіка, сильного й благо-рідної людини. Світло цієї любові допомогло Цветаевой пережити холодні й голодні революційні роки в Москві, непохитно, не кидаючи творчості, жити чекаючи зустрічі. І коли заради цього довелося виїхати з Росії, Марина Іванівна не усомни-лась. Вона не батьківщину залишала, а їхала до улюбленого, котрий мав потребу в ній, але волею долі виявився на чужині

Як права й ліва рука —

Твоя душа моїй душі близька

Ми смежени, блаженно й тепло,

Як прав і ліве крило

Але вихор встає — і безодня пролягла

Від правого — до лівого крила!

В еміграції було дуже важко, але не тільки складності побуту обтяжували Цветаеву. Вона розуміла, що потрібна своїм близьким, що це її хрест, і несла його, гордо піднявши голову. Це був час напруженої творчої роботи. Адже поезія для Марини Іванівни була те саме що життя. У своїй творчості вона не покривила душею, не збрехала, не було таких благ, заради до-торих можна було поступитися натхненням, істиною. Це єдина опора у важкі роки скитаний по Європі, ког-так самозатверджувався й складався стиль Цветаевой. Вона пита-лась розібратися у своїй душі, у поетичному дарунку, за який, вона була впевнена, прийде ще заплатити високу ціну

Вірші ростуть, як зірки і як троянди,

Як краса — непотрібна всемье.

А на вінці й на апофеози —

Одна відповідь: — Звідки мені це?

Ми спимо — і от, крізь кам’яні плити

Небесний гість у чотири пелюстки

Об мир, зрозумій. Співаком — у сні — відкриті

Закон зірки й формула квітки

Цветаева жила єдиною мрією — повернутися в Росію, без до-торою не мислила свого існування, від якої ніколи не відрікалася. Цією надією трималася в найважчі й безрадісні періоди життя, але насамперед вона була поетом, чут-до переживающим час, що чує найменші нюанси душі

Як по канаті і як на світло

Сліпо й без повернення

Тому що раз голос тобі, поет,

Даний, інше — узято

Я впевнена, у певні періоди, або навіть у миті, Цветаева була щаслива, але не тією обивательською міркою, коли вирішальне слово за ситим і спокійним існуванням, а мірою творця, що виправдує своє існування щоденною завзятою працею; своєю необхідністю близьким і улюбленим нею людям; мрією, що здійснюється, — поверненням Вроссию.

Але часом її охоплювали сумніву, і тоді появля-лисій гіркі, що розривають душу рядка

Туга за батьківщиною!

Давно Викрита морока!

Мені зовсім однаково —

Де зовсім самотньої Бути…

У себе, в единоличье почуттів

Камчатським ведмедем без крижини

Де не ужиться (і не тщусь!).

Де принижуватися — мені єдино

Мені здається, Марині Цветаевой, як, втім, і каждо-му, для щастя потрібно було дуже мало й одночасно без-розмірно багато: любов, родина, творчість. Майже все в неї було віднято, і вона відмовилася від життя, тому що ніколи не йшла на угоди, компроміси. Вона була максималісткою, їй потрібно все — або нічого. І коли доля відняла в неї люби-мих, Марина Іванівна не змогла більше жити

Я не звужу її й не виправдую, у мене немає такого права. Лише намагаюся зрозуміти, як змогла вона, досить тендітн і слабка фізично, винести на своїх плечах стільки горя, не зламатися, а перелити його в талановиті вірші — своєрідний літопис життя, що допомагає оцінити масштаб її особистості

Ні до міста й ні до села —

Їдь, мій син, у свою країну, —

У край — всім краям навпаки! —

Куди назад іти — уперед

Іти, особливо — тобі…

Нас батьківщина не покличе!

Їдь, мій син, додому — уперед —

У свій край, у своє століття, у свою годину, — від нас —

У Росію — вас, у Росію — мас…

До Марини Цветаевой прийшла популярність, але занадто поз-дно, вона й це передбачала. Як жаль, що в Росії вміють це-нитка лише померлих, а поетові хочеться щастя й визнання при житті, короткої, як правило

Моїм віршам, написаним так рано.

Що й не знала я, що я — поет,

ЩоСорвались, як бризи з фонтана,

Як іскри з ракет…

Розкиданим у пилу по магазинах

(Де їх ніхто не брав і не берет!).

Моїм віршам, як дорогоцінним винам

Настане своя черга

Гірке й горде провидіння, не чи правда?!

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам