Росіянин світло. Лампи накалювання

Єдиний винахід, яке можна протиставити дуговій лампі Яблочкова зветься дугової лампи. Її демонстрація відбулася темним осіннім вечором 1873 року, юрби петербуржців поспішали на Піски (нині – район Радянських вулиць) . “Там їх очікувало чудесне видовище. У двох вуличних ліхтарях гасові лампи були замінені якимись скляними міхурами, від яких ішли проведення в товстій гумовій оболонці до світлової машини. Поруч метушилися люди. Пристойно одягнений пан у довгому розстебнутому пальто щось прикручував, з’єднував. Проведення лежали прямо на панелі й плуталися під ногами. Але от застукала машина, зачхала, завертіла якір генератора, і пухирці на стовпах спалахнули яскравим світлом. Люди виймали припасені газети, порівнювали, на якій відстані від старого гасового ліхтаря й нового можна було розрізнити букви. Різниця була вражаючою. Люди підходили й поздоровляли пана в пальто” Пан Лодигин, це чудово! Пан Лодигин, це изумительно!”

Лампа накалювання була не першим його проектом, ще в 1870 році він намагається запропонувати Франції своє дітище електролет. Але, на жаль, його проект, на який тодішній уряд Франції асигнує 50 тисяч франків, був згорнутий через революцію. А патент на застосування електрики в повітряній навігації одержали брати Гастон і Альфред Тиссандье – повітроплавці

Від нього залишилася незначна деталь. Для висвітлення свого літального апарата Лодигин пропонував лампочку накалювання. Повернувшись у Росію, він одержує привілей на неї й, маючи вже деякий досвід, патентує винахід у ряді європейських держав

В 70 роки того ж століття з лампочкою Лодигина трапилася одна цікава історія… У той час на одній з Північно-Американських верфей будували кораблі для Росії, і коли прийшов час їх приймати, туди поїхав лейтенант російського флоту А. Н. Хотинский. Він взяв із собою кілька ламп накалювання Лодигина. Може, щоб висвітлювати приміщення корабля. А чому б і немає? Винахід уже тоді був запатентований у Франції, Росії, Бельгії, Австрії й Великобританії… Трапилося так, що він показав російські лампи винахідникові по ім’ю Томас едисон, якому новинка надзвичайно сподобалася. Американець прийнявся за вдосконалення російського винаходу

Зараз важко встановити наскільки описана обставина вплинула на винахід едисона. Але саме він першим запропонував викачивать із ламп накалювання повітря. Але Лодигин теж не зупинився на досягнутому й ставить всі нові й нові досвіди, у результаті яких він запропонував використовувати замість вугілля вольфрам і інші метали, тоді як в едисона роль спирали виконувало бамбукове волокно

Наприкінці минулого століття вчені (Стюарт, 1878 рік) прийшли до висновку, що в і атмосфері Землі на висоті приблизно шістдесятьох кілометрів починається іонізована область – іоносфера, що проводить шар атмосфери, що як шкарлупою охоплює планету. Це дозволяє грубо й приблизно розглядати земну поверхню й іоносферний шар як обкладки конденсатора з різницею потенціалів біля трьохсот тисяч вольтів. У районі ясної погоди цей природний конденсатор постійно розряджається, оскільки іони під дією сил електричного поля йдуть до Землі. А от у районах грозової діяльності картина інша. Уважається, що в один момент часу гроза охоплює приблизно 1% земної поверхні. У цих районах потужні струми течуть знизу нагору, компенсуючи розряд у ясних районах

Таким чином, грозові хмари – це не що інше, як природні електричні генератори, що підтримують у рівновазі всю систему складного електричного господарства у всьому земному масштабі

Здавалося б, люди, що зайнялися вивченням електричних сил, у першу чергу повинні були б звернути увагу на атмосферну електрику. Адже воно, як ні яке інше, ближче й завжди під руками. Однак на ділі було не так. Довгий час дослідники й не припускали, що малюсінька іскорка й блискавка явища однієї природи й лише різні по своєму масштабі. Вірніше сказати, підозри, звичайно, були. Порию, вони навіть висловлювалися в слух. Але це були лише підозри. Глибока омана древніх філософів, переконаних у тім, що мир Земля не має нічого загального з миром Неба, були стійкими й трималися довго. Лише в XVIII столітті наступив час об’єднати спостережувані явища й упевнено заявити про те, що небесна й земна електрика – явища однієї природи. І тільки XX сторіччя пояснило механізм утворення грози. Правда, поки пояснило теж не до кінця…

Із часом областей застосування електрики стає усе більше. Стає популярним застосування електрики й у хімії, початок якому поклав Фарадей

Переміщення речовини – рух зарядоносителей – знайшло одне з перших своїх застосувань у медицині для уведення відповідних лікарських з’єднань у тіло людини. Суть методу полягає в наступному: потрібними лікарськими з’єднаннями просочується марля або будь-яка інша тканина, що служить прокладкою між електродами й тілом людини; вона розташовується на ділянці тіла підлягаючому лікуванню. Електроди підключаються до джерела постійного струму. Метод подібного уведення лікарських з’єднань уперше застосований у другій половині XIX століття, широко розповсюджений і зараз. Він зветься електрофореза або ионофореза

Пішло ще одне, що має величезну важливість для практичної медицини відкриття в області електортехники. 22 Августа 1879 року англійський учений Крукс повідомив про свої дослідження катодних променів, про які в той час стало відомо наступне:

1. При пропущенні струму високої напруги через трубку з дуже сильно вирядженим газом з катода виривається потік часточок, що несуться з величезною швидкістю

2. Ці часточки рухаються строго прямолінійно.

3. Ця промениста енергія може робити механічну дію. Наприклад, обертати маленьку вертушку, поставлену на неї шляхи

4. Промениста енергія відхиляється магнітом

5. У місцях, на якому падає промениста матерія, розвивається тепло. Якщо катоду додати форму ввігнутого дзеркала, то у фокусі цього дзеркала можуть бути розплавлені навіть такі тугоплавкі матеріали, як, наприклад, сплав іридію й платини.

6. Катодні промені – потік матеріальних тілець менше атома, а саме часток негативної електрики

Такі перші кроки напередодні нового найбільшого відкриття, зробленого Вільгельмом Конрадом Рентгеном

Рентген виявив принципово інше джерело висвітлення, названий Х-Променями. Пізніше ці промені одержали назву рентгенівських. Повідомлення Рентгена викликало сенсацію. У всіх країнах миру безліч лабораторій почали відтворювати установку Рентгена, повторювати й розвивати його дослідження. Особливий інтерес викликало це відкриття в лікарів. Фізичні лабораторії, де створювалася апаратура, використовувана Рентгеном для одержання Х-Променів, атакувалися лікарями і їхніми пацієнтами, що підозрювали, що в них перебувають колись проковтнуті голки, ґудзики й т.д. Історія медицини до цього не знала настільки швидкої реалізації відкриттів в області електрики, як це трапилося з новим діагностичним засобом – рентгенівськими променями

Зацікавилися рентгенівськими променями й у Росії. Ще не було офіційних наукових публікацій, відкликань на них, точних даних про апаратуру, лише з’явилося коротке повідомлення про доповідь Рентгена, а під Петербургом, у Кронштадті, винахідник радіо Олександр Степанович Попов уже приступає до створення першого вітчизняного рентгенівського апарата. Про цей факт мало відомо. Про роль А. С. Попова в розробці перших вітчизняних рентгенівських апаратів, їхньому впровадженні, мабуть, уперше стало відомо із книги Ф. Вейткова

Нові досягнення електротехніки відповідно розширили можливості дослідження “живого” електрики. Маттеучи, застосувавши створений на той час гальванометр, довів, що при життєдіяльності м’язів виникає електричний потенціал. Розрізавши м’яз поперек волокон, він з’єднав неї з одним з полюсів гальванометра, а поздовжню поверхню м’яза з’єднав з іншим полюсом і одержав потенціал у межах 10-80 мв. Значення потенціалу обумовлене видом м’язів. За твердженням Маттеучи, біострум тече від поздовжньої поверхні до поперечного розрізу, і поперечний розріз є електронегативним. Цей цікавий факт був підтверджений досвідами над різними тваринами – черепахами, кроликами й птахами, проведеними поруч дослідників, з яких варто виділити німецьких фізіологів Дюбуа-Реймона, Германа й нашого співвітчизника В. Ю. Чаговца. Пельтье в 1834 році опублікував роботу, у якій викладалися результати дослідження взаємодії биопотенциалов з постійним струмом, що протікає по живій тканині. Виявилося, що полярність биопотенциалов при цьому міняється. Змінюється й амплітуда

Одночасно спостерігалася й зміна фізіологічних функцій

У лабораторіях фізіологів, біологів, медиків з’являються електровимірювальні прилади, що володіють достатньою чутливістю й відповідними межами вимірів. Накопичується великий і різнобічний експериментальний матеріал

В 1862 році вперше був описаний випадок поразки електричним струмом при випадковому зіткненні зі струмоведучими частинами. Смерть наступила миттєво. Подібні випадки смерті, викликаної електричним струмом, почали реєструвати; у міру розширення використання електрики число їх росло. Думка була єдине – смерть наступала, як правило, миттєво і яких або істотних змін на тілі не виявлялася. Виключення становили випадки, коли поразка супроводжувалася опіком електричною дугою

З кінця XIX століття починаються досвіди на тварин для визначення граничних – небезпечних – значень струму й напруги. Визначення цих значень викликалося необхідністю створення захисних заходів. Починаючи з перших років XIX сторіччя, особливо після того, як з’являються відомості про вкрай болісну й не миттєвій смерті при страті на електричному стільці, виникли протиріччя, як в оцінці небезпечних значень вражаючих струмів, так і в оцінці механізму поразки. Не вдаючись зараз у суть протиріч, відзначимо одне: при електротравмах люди гинуть іноді при невеликих значеннях напруг і струмів, і виживають при більших значеннях напруг і струмів, що досягають декількох кіловольтів і сотень міліампер. Основоположник науки про небезпеку електрики – австрійський учений Еллинек, зштовхнувшись при розслідуванні поразки електричним струмом із цим фактом, ще наприкінці 20-их років нашого сторіччя вперше висловив припущення про те, що вирішальну роль у багатьох випадках поразок грає фактор уваги, тобто по суті, вага результату поразки обумовлює в значній мірі станом нервової системи людини в момент поразки

Висновком із усього вище сказаного треба те, що не тільки електрика впливала на прогрес, але й прогрес впливав на розвиток електрики. Тому що багато відкриттів відбувалися в процесі розробки або створення якого-небудь уже відомого приладу. Багато учені працювали заради науки, але були люди, які прагнули зробити відкриття заради матеріального благополуччя

Електрика докорінно змінила життя людей. На заводах стали з’являтися електричне висвітлення, машини працюючі від електричних приводів і на кінець самі машини для вироблення електрики

З’явилося радіо, телеграф, телефон і ще багато речей, якими ми користуємося й донині… Люди, які розробляли методики застосування електрики в медицині й ставили досвіди на собі, викликають замилування

Багато винахідників прожили дуже нещасну, але продуктивне життя. Заради своїх досвідів вони рвали із сім’єю, витрачали свій особистий стан і дізнавалися, щось над чим вони трудилися вже відкрив хто- те інший

Загалом, електрика – це те без чого не можливий би був такий величезний прорив у всіх галузях науки, починаючи з винаходу першої батарейки й кінчаючи досягненнями в наші дні…

Поняття й терміни: Електричним струмом називається спрямований рух електрически заряджених часток. Залежно від взаємодії електричного струму з тими або іншими речовинами ці речовини ділять на провідники, діелектрики й напівпровідників

Провідниками – називають матеріали, що добре проводять електричний струм

Діелектрики – речовини, не провідний електричний струм

Напівпровідники називають проміжне положення між провідниками й діелектриками по своєму опорі проходження електричного струму

Постійний струм – виникає в ланцюзі, якщо напруга не міняється із часом

Змінний струм – виникає в ланцюзі, якщо напруга міняється в часі

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. А. Томилин “Оповідання про електрику” . Москва “Дитяча література” 1987 рік

2. В. Е. Манойлов “Електрика й людина” Ленінград еНЕРГОИЗДАТ Ленінградське відділення 1982 рік. (Видання друге)

3. “Енциклопедичний словник юного фізика” Москва “ПЕДАГОГІКА” 1991 рік

4. “Дитяча енциклопедія” тім 5 (друге видання) видавництво “ОСВІТА” Москва 1965 рік

5. “Енциклопедичний словник юного техніка” Москва “ПЕДАГОГІКА” 1987 рік

(function(){