Росіянин фольклор: «Сибірські розповіді»

Чарівний мир казки – він створювався з незапам’ятних часів, коли людині було неведомо не тільки друковане, але й рукописне слово. Казка жила й передавалася з вуст у вуста, переходила з покоління в покоління. Її корінь глубинно народні. І жити казка буде стільки, скільки на небі сонечко буде світити

Звичайно, казка нашого часу – не усна народна творчість, а твір, написана пером професійного літератора. Вона вже неминуче й за формою, і по стилістиці відрізняється від старих казок. Але своїх дорогоцінних споконвічних якостей казка не втратила й донині. Це – лукавинка, доброта, пошук кращих, шляхетних початків у характері людини, люта цілеспрямованість у подоланні зла. Я недавно прочитав книгу Володимира Галкіна «Сибірські розповіді» і порадів удачам автора в розвитку казкових російських традицій. У книзі про автора повідомляється, що він учитель і протягом багатьох лет збирає фольклор, щоб на його основі складати нові розповіді

В. Галкін гармонійно з’єднує подробиці реального побуту сучасного Сибіру і її минулого із чарівництвом казкового миру. Тому, читаючи «Сибірські розповіді», немов вдихаєш аромат духмяной хлібної закваски, що збереглася ще в багатьох сільських господарок, і обжигаешься свіжим сибірським морозцем, виходячи поутру в ліс разом з героями розповідей

Сюжети розповідей прості. Наприклад, у розповіді «Еремеево слово» мова йде про старого Веремії Стоеросовом, що жив на селі тим, що плів кошика під гриби так ягоди. Але штука в тім, що він під час цієї своєї роботи любив, різні байки цікаво розповідати. Часто в нього повна хата народу набивалася. Усі хотіли послухати Еремееви байки. А збирався народ так: «Мати якого-небудь хлоп’яти прийде, зашумить: «Байки слухає, а поутру не добудишся!» Але інші на неї зашикають: «Бери, тітка, мальца свого, так нам не заважай!» Баба замовчить. Постоїть, постоїть та й присяде в куточку: «Эвон як складно каже!» Цим коротким фрагментом автор позначив два моральні початки в житті російського народу: перше – праця для нього не самоціль, і він завжди намагається якось прикрасити його піснею або словом, іншими словами – будні у свята перетворити; друге – побачивши чужої радості забуває він свої власні труднощі й суми

Але без заздрісників не обходиться. Є на селі хлопець Оська Рябов, на прізвисько Рябок. Його в селі всі недолюблюють. Заздрий: «Сусід до свята дружині хустка з місту привезе, Рябок по селу нашіптує: «Чого Макар Марью виряжает? Однаково рилом не вийшла».

Звичайно, така людина заздрила добрій славі Веремі-казкаря й намагалася піддягти його. Сидить, сидить – і раптом ні з того ні із сього бовкне: «Брехня всі!» Веремій до цього поперечника ставився спокійно, хоча селяни багато разів намагалися за нього заступитися: «Гнав би Рябка Веремій, чого терпить?» А інші масла у вогонь підливали: «Зрізав, видать, його Оська-то!»

Автор описує ситуації, де чітко проявляються різні характери героїв. Особливо гарний тут Веремій. Він анітрошки не ображається на Рябка, але все-таки беззлобно вирішує його провчити, а вірніше – на шлях щирий наставити. Для здійснення мети Веремій вибирає стародавній російський казковий варіант: осміяти поперечника через який-небудь вигадливий випадок. Він іде до знайомого мисливця й просить у нього кілька живих зайців, знаючи, що той їх уміє ловити не петлями, а в ямках. Зайців Веремій помістив у короб і став чекати приходу гостей – байки його послухати. Гості прийшли, а разом з ними й поперечник Рябок. Тут Веремій говорить: «Зайцев буду ловити, чого даром час втрачати. Змову прочитаю – вони й наляжуть, поки вам байки розповідаю». Звичайно, засумнівався тільки Рябок і погодився на парі з Веремієм. Хто програє, той цебро медовухи ставить

Але Веремій і тут проявляє широту натури: поки шепотіла змова, гості пригощалися його власної медовухой. Звичайно, Веремій виграв суперечку. Поки його зайці з короба вистрибували так дряпали в ліс, усе глузували з Рябком. На все життя йому наука було

Можна міркувати над цим фрагментом ширше. Видно, що мисливец-те «промишляв іноді з рушничкою, так носив його більше для форсу». Побільше б таких мисливців! А сам головний герой розповіді Веремій – людин не мстивий і щедрий. Він хоч і виграв суперечку, так однаково свою медовуху виставив. А справедливість допомогли відновити саме зайчишки. Відразу пригадується казка про те, як заєць, у ролі меншого брата, у перегонах брав участь і переміг. Тобто автор зберіг російську казкову традицію

Хочу в завершення сказати, що збирачів фольклору в нас не так вуж і багато. Тому кожна зустріч із таким збирачем самоцвітного народного слова, як Володимир Галкін, – завжди радість

(function(){