Проблема пошуку істини в одному з добутків російської літератури

Колекція творів: Проблема пошуку істини в одному з добутків російської літератури

Яка вдала тема для випускного твору! Для кожного з нас, що закінчують школу, настала пора вибору й теми твору, і майбутньої професії, і життєвих пріоритетів. І кожному хочеться, щоб цей вибір був щирим, сьогоденням, вірним. Але що таке «істина»? У математику, наприклад, є таке поняття, як щире рішення завдання. Коли ж мова йде про літературний твір, під пошуком исти-ни, я впевнений, треба розуміти пошук сенсу життя, перед-призначення людини на землі, місця особистості в обще-стве, її ролі в долях і конкретних людях, і країни в цілому. Цим пошуком істини пронизана вся російська література дев’ятнадцятого століття. Болісно шукає сенс свого життя Григорій Олександрович Печорин, відправляються на пошук «щасливого», тобто обрет-шего істину, людину некрасовские мужики-правдо-шукачі, у щиросердечному сум’ятті міркують про исти-не герої п’єс А. П. Чехова «Дядько Ваня» і «Вишневий сад». І тут я роблю другий, після вибору теми, з-знательний крок: я обираю предметом аналізу пошуку істини роман-епопею Лева Миколайовича Толстого «Війна й мир». Чому?

З одного боку, сам письменник шукає істину все життя, до останніх днів. Ми знаємо, як суворо оце-нивал Лев Миколайович кожний прожитий рік, як нещадно виявляв власні промахи, пороки і як переборював їх згодом. З іншого боку, герої Толстого — молоді люди, що щиро бажають пізнати себе й навколишній їхній мир, знайти зміст свого життя. Письменник, вірний вибраному прийому створення образів, що він назвав «діалектикою душі», не ідеалізує ні Пьера Безухова, ні Анд-Рея Болконского, ні Наташу Ростову, показуючи, як у них перемішане й гарне, і погане, як важко їм знайти істину, як важко вони переживають невдачі й завзято прагнуть до шляхетної мети бути корисним, потрібним, затребуваним членом суспільства. Тим більше вони цікаві для нас, молодих

Уперше з Пьером Безуховим ми зустрічаємося в салоні Ганни Павлівни Шерер, куди він прийшов, вір-нувшись у Росію із Франції, що пережила револю-цию, на прапорах якої були написані гасла волі, рівності й братерства. Пьер вірить у те, що каждий людина приходить у цей мир для того, щоб змінити його до кращого, щоб полегшити доля тих, кому важко, важко. Він бачить всі переваги сво-бодной Франції перед закріпаченою Росією, і йому здається, що досить буде дохідливо, яскраво, убеж-денно сказати про достоїнства демократії, щоб усе погодилися з необхідністю подібного пристрою життя в рідній країні. Людиною, що зміг легко вплинути на хід історії, Пьер уважає Наполеона: «Народ віддав йому влада тільки потім, щоб він хата-вив його від Бурбонов, і тому, що народ бачив у ньому великої людини. Революція була велику справу». Він рішуче не згодний з тими, хто бачив у рево-люции лише «грабежі, убивства й царевбивства»: «Це були крайності, зрозуміло, але не в них все значення, а значення в правах людини, в емансипа-ции від забобонів, у рівності громадян; і всі ці ідеї Наполеон удержала у всій їхній силі».

Яке ж було здивування Пьера, коли він про-наружил, що слухають його хто равнодушно, хто з іронією, а хто й з явною зневагою. Пьеру довелося переконатися в тім, що за допомогою самих вірних слів не можна змінити мир до кращого. Пер-Вая спроба в пошуку істини закінчилася невдачею

Читаючи роман, я помітив цікаву особливий-ность: щораз, коли пошук істини приносить негативний результат, Пьер починає робити якісь дивні, необдумані вчинки. Разо-Чарование від бесіди в салоні Шерер виливається потім у пияцтво, дебош, безглузду дуель із Долохо-Вим. Напевно, так і буває в реальному житті: невдача викликає стрес, зрив. Але важливо, щоб у людини не опустилися руки, щоб він знайшов у собі сили продовжити пошук істини, що ми й знаходимо в наступних подіях роману

Другу спробу Пьер робить, ставши власником величезного стану. Він наказує керуючим і старостам перевести кріпаків з панщини на оброк, улаштувати в селах школи, лікарні, тобто докорінно поліпшити життя принадлежав-ших йому селян: «Він почував себе центром якогось важливого загального руху; почував, що від нього щось постійно очікується…». Але коли «більше всіх інших у цей перший час як справами Пьера, так і їм самим опанував князь Василь», «Пьер ще більше, ніж у Москві, випробовував чув-ство отуманенности, квапливості й усе наступаю-щего, але не блага, що відбувається якогось,». Статечно виявляється, що його обманюють і князь Василь, і керуючі зі старостами, не тільки що не полегшили долю кріпаків, але й усилившие їхню експлуатацію під приводом испол-нения наказів пана

Пьеру довелося переконатися, що й воля ( жела-ние, наказ, веління) окремої людини, навіть висловлена в ім’я блага людей, не міняє їхнє життя до кращого. Розчарування виливається в не-лепую, непотрібну самому Пьеру одруження на елен. Граф Безухов робить ще кілька хворобливих спроб знайти істину. Я бачу одну з них в исто-рии з масонами. У масонській ложі Пьеру бачився зразок майбутнього пристрою Росії, заснованого на ідеях волі, рівності й братерства. Але виявилося, що масони нічого загального із цими ідеями не мають, а Йосипа Олексійовича більше цікавить гаманець Пьера, ніж його пошук і знаходження істини

Іншим разом Пьер вирішив змінити хід історії особистим учинком, задумавши вбити Наполеона, вошед-шего в Москву. Невдача ставить Безухова на грань життя й смерті: він подумує про самогубство, але знаходить у собі сили перебороти це страшне иску-шение. Джерелом цієї сили, за моїм переконанням, став Бородінський бій, за ходом якого сле-дил Пьер. Він побачив, як прості солдати, жертвуючи собою, робили спільну справу захисту своєї батьківщини. За задумом Толстого, тут уперше відкриває-ся Пьеру шлях до істини. Знайомство й бесіди із Пла-Тоном Каратаевим у полоні остаточно оформля-ют новий погляд Пьера на сенс життя. Як я це розумію, він полягає в тому, щоб відмовитися від его-истического бажання вершити долями людей, жертвуючи собою, стать частиною цілого, одним з тих, хто зайнятий спільною справою перебудови життя в благо всіх людей

У фіналі роману ми бачимо Пьера Безухова чле-ном таємного суспільства, людиною, упевненою в тім, що він знайшов істину, знайшов щирий зміст жиз-ні: «Ми тільки для того, щоб завтра Пугачов не прийшов зарізати й моїх і твоїх дітей і щоб Арак-Чеев не послав мене у військові поселення, — ми тільки для цього беремося рука з рукою, з однієї це-ллю загального добра й загальної безпеки». Тут уже немає того Пьера, що ніколи входив у салон Ганни Павлівни Шерер, тут перед нами мудрий гражда-нин, що усвідомив своє приречення, укладене в досягненні «загального добра». Але ж це велика істина, уперше виявлена миру ще Ісусом Хрис-Тім у його вченні про царство небесному! Але як же важкий шлях до неї для простого смертного!

Своїм шляхом пошуку істини йде й Андрій Бол-Кінський. Тут ми знайдемо й спробу змінити мир за допомогою слова-ідеї (участь у роботі комісії Сперанского), і особистий приклад (бій під Аустерли-Цем), і використання зразка (господарська дея-тельность у маєтку). До Бородінського бою князь Андрій знайшов ту істину, до якої пізніше прийшов Пьер: він став частиною цілого, «нашим кня-зем» для солдатів, тобто людиною «загального добра». А до вмираючого князя Андрію приходить і вис-шая істина, що, за задумом Толстого, обеспе-чивает людині безсмертя. Вона полягає в тім, щоб простити своїм недругам нанесені ними образи й розчинитися в космосі, стати часточкою Творця. Андрій Болконский примиряється з Анатолем Курагиним, повертає свою любов Наташе й умирає в повній гармонії із собою й миром

Я можу в чомусь не погодитися з Л. Н. Толстим, з його розумінням пошуку істини й роллю особистості в суспільстві. Але в один мудрий геній чи росіянці-тератури переконав мене: основою пошуку істини долж-ни бути гуманність і моральність, а сам пошук триває стільки, скільки відведене людині жити в цьому світі. Ми починаємо свій пошук исти-ни, і так буде його підсумок таким, щоб не було нам соромно за прожите життя!

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам