«Правда сільська» у творах Шукшина

«Я почуваю, до речі, — говорив він у тім же інтерв’ю, — потреба нового режиму в роботі, почуваю, що треба <...> опанувати й міським матеріалом. Інша справа, що це сутужніше зробити, для цього потрібна якась нова мудрість <...>. Я, може бути, розтяг цей процес зближення на занадто довгий час і, може бути, був зайво обережний. Я знаю, що й герої мої в цьому положенні поводяться так само обережно. Тобто мені цю обережність їх не хочеться й злякати: будьте обережні, тільки точніше вибирайте, тільки точніше знаходите розумну книгу, точніше розпізнавайте теперішніх людей, не помиляйтеся, менше помиляйтеся, рідше помиляйтеся, не беріть на віру такої ультрасучасної людини, що окончили багато вузів, не думайте, що це сама велика цінність. Шукайте глибше, як ви вмієте, по-крестьянски, і тоді, загалом, не буде великого лиха, що ви пішли із села, стали міськими жителями» .

Прекрасно сказане, але це все-таки знову не стільки відповідь на питання, скільки рада героєві. Рада мудрий, добрий, заснований на особистому життєвому досвіді, але, як і всяка рада, вона може навчити лише образу дій, по не образі відчувань… «Я й сам ще по дуже добре розумію, що він повинен полюбити. Дуже хочеться, щоб це не було чимсь тимчасовим, а було б у нього так само міцно, як було міцно до пего століттями…» От у це-те всі й справа. Шукшин зосереджений не стільки на тім, що повинен полюбити в місті його молодий герой, скільки на тім, чого він не повинен розлюбити в селі. А це вже сам Шукшин, його власний образ відчувань. Розумом, так сказати, «у теорії» відмінно розуміючи, що загальний прогрес села багато в чому пов’язаний з тим, наскільки повно й розумно вона зможе скористатися соціально-економічними й культурними завоюваннями міста, беззастережно визнаючи, що за всім цим сільська людина може й повинен відправитися в місто, Шукшину однак, не може позбутися від відчуття, що відхід людини із села, якої б зрозумілим, виправданим і навіть неминучим він не був, — це все-таки в значній мірі жертва. Як в «Шагреневій шкірі» — спрага життя є безперервне скорочення самого життя…

От це почуття жертви, її смутна усвідомленість і становить емоційну основу шукшинского відносини до проблеми доль сучасного села. Воно настільки стійко, це почуття, настільки вимагає виходу, що виростає часом у ревниву ворожість до міста, у бажання якось стримати й навіть у чомусь заперечити це його занадто вже впевнене настання на село. І тоді Шукшин малює картину сільського чи життя не ідеальну. Отут він захоплений, палкий; натхненний-несправедливий. «Там (тобто в селі. — Л. Е.) немає міщанства». «Немає явища в житті, немає такої якості в людині, яке б там не знали, або, покладемо, знали його так, а прийшов час, і стала ця якість людське на перевірку, у результаті наукових відкриттів, зовсім не поганим, а гарним, ланцюговим. Ні в чому там не помилялися, більш того, мало-мальськи помітні недоліки в людині, ще в маленькому, губилися па корпю » і т.д. Саме так все це, очищене й освячене поетичним спогадом, і входить для Шукшина в поняття «жертви». Розумом він розуміє, що насправді ніякої жертви ні, оскільки місто так само зацікавлене в збереженні вікових моральних цінностей, як і село, але він поки що не знає, у якій формі вони там збережуться; колишня ж, «патріархальна» їхня форма, на жаль, руйнується, а це і є жертва. Розумова впевненість у тім, що в перетвореному виді ці цінності збережуться, і беззвітний жаль про те, що йдуть у минуле сьогоднішні, єдино зрозумілі. До близькі йому форми їхнього прояву, — таке основне протиріччя, що лежить у підтексті шукшинских роздумів про долі села

Правда, оцінюючи всі ці висловлення Шукшина, ми повинні зробити одне виправлення. Виправлення на обставини, на той очевидний факт, що у своїх поясненнях із критикою Шукшин, як правило, змушений б’є говорити, що називається, на задану тему. Справді, критика обговорювала питання, що виникли задовго до нього. У якийсь момент вона знайшла, що його творчість дає матеріал для цього обговорення, і запропонувала йому ці вже «обкачані» питання: як він дивиться на проблему взаємин міста й села, у чому, на його думку, суть сільського життя, сільського характеру, сільській психології й моральності. Саме собою розуміло при цьому, що він відповість на ці питання, так сказати, у порядку коментарю до своєї творчості, тому що й сами-то питання задавалися не без підступу: критик-те «знали», що у своїх оповіданнях і фільмах він і «протиставляє село місту», і «ідеалізує старовину», та інше, і інше

Шукшин на питання відповідав. Відповідав превосходно, висловивши цілий ряд тонких, дивно проникливих і глибоких суджень про долі сучасного села, про моральні традиції народного життя, про інтелігентність, про гуманізм, багато про що й многом іншому. Але ніякого «коментарю», а стало бути, і теперішнього пояснення із критикою попри все те не вийшло, та й не могло вийти. Тому що мовою тих питань, що були запропоновані Шукшину критикою, справжня проблематика його творчості не могла бути виражена, як, скажемо, відстань не може бути обмірюване в кілограмах. «У розумній критиці мистецтва все правда, але не вся правда,— помітив один раз Лев Толстої, — а мистецтво тому тільки мистецтво, що воно все…» Правда, укладена у творах Шукшина, була набагато глибше й многообразнее, чим та її частина, що відбилася в його сформульованих судженнях, що мимоволі вважаються з логікою суперечки, у який його втягли

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам