«Понадштатний охоронець» або «Унтер Пришибеев» Чехова

Мішенню молодого Чехова, гумориста й сатирика, була моральна потворність, що проникнула в усі шари суспільства. У яких тільки формах не зустрічається в його оповіданнях ця втрата людського в людині. Чиношанування й підлабузництво, самоприниження й попирание чужого достоїнства, користолюбство, хабарництво й т.д. Усього не перечесть.

Для того щоб представити, як Чехову вдавалося на двох сторінках журналу або газети створити непривабливу картину морального розпаду особистості в похмурі 80-і роки, зупинимося на оповіданні (1885).

«Понадштатний охоронець»- так назвав спочатку своє оповідання Чехов, і заголовок це точно передає головну рису героя: Пришибеев – добровільний донощик, шпигун не по обов’язку, а, так сказати, «по любові» (раб по переконанню). Після того як цензура заборонила друкувати оповідання, написаний для гумористичного журналу «Осколки», його вдалося помістити в «Петербурзькій газеті» під заголовком «Кляузник», але в цьому заголовку випав момент добровільності (сверхштатности) кляузництва. У кінців-кінців Чехов зупинився на тім заголовку, що, як тепер нам здається, вдаліше всього. Хто зараз не знає, що таке пришибеевщина? Прізвище утворене по давній літературній традиції від слова, що позначає головну рису характеру героя – від дієслова «пришибати» (згадаємо Скотинина, Собакевича, Держиморду). Ціль цього унтер-офіцера – пришибати на корені всякий відступ від закону й «порядку», відступ дійсне або вигадане имсамим.

Цією метою Пришибеев нагадує ще одного літературного свого попередника – будочника Мимрецова з оповідання Гліба Успенського «Будка» (1868). «Тягти й не пущать» – девіз Мимрецова. «Розійдися!» – у тон йому раз у раз кричить Пришибеев.

Як завжди, Чехов направляє жало сатири не тільки на героя, але й на ті, з ким той вступає в зіткнення. Через що Приши-беева узяли під варту? Через, виражаючись його ж мовою, «мертвого трупа». Потопельник лежав на березі ціла доба (урядник повідомила про нього своєму начальству, становому, «ще вчора»). Але Пришибеева, звичайно, хвилює не це. «Нешто в законі сказано, щоб народ табуном ходив? – обурюється він юрбою, що зібралася, кричить своє звичайне: «Розійдися!», пускає в хід кулаки – і от результат: людина, що завзято защится закон, законом же й покараний

Уже в цій безглуздості є те, що становить своєрідність чеховської сатири. У Чехова, на відміну від Щедріна, немає чистої сатири, вона в нього блискає гумористичними блискітками. Пришибеев не тільки страшний, але й смішний

З одного боку, це військовий служака, все життя вірно стояло на стражі поліцейського порядку. Похмура його біографія складається з деталей, розсипаних, як дрібний бісер, по всьому його красномовному оповіданню на суді. Виявляється, військову службу він відбував на початку 1860-х років у Варшаві, тобто в роки придушення царськими військами польського повстання 1863-1864 років (це легко вирахувати: у селі він живе вже 15 років, перед цим 2 роки був швейцаром у гімназії, а ще раніше – пожежним). Але враження від цих невеселих відомостей, що надходять до читача з вуст героя, перемежовується з комічним ефектом, що робить його мовлення завдяки абсурдному сполученню слів («утоплий труп мертвої людини», «причина атестувати всяку обставину у взаємності»). Та й сама логіка суджень Пришибеева дуже нагадує судження божевільних зі смішного оповіданнячка письменника за назвою «Випадки» (1883): один був божевільний на тему «Збіговиська заборонені» і не обідав із сім’єю, не ходив на вибори, іншої – на тему «А посиди-ка, братик!» і саджав на певний строк у скриню кішок, собак, курей , і т. д.

Унтер Пришибеев начебто не божевільний, але чи не божевільний він теж на тему «Збіговиська заборонені», якщо, розганяючи юрбу, посилається на закон, у якому не сказано, щоб «народ табуном ходив». І що можна сказати про людину, що всерйоз уважає, що якщо Мавра ходить по ночах доїти чужих корів, виходить, вона відьма

Невдачливість добровільного кляузника досягає вищої комічної крапки в сцені читання їм доносу на ті, хто «з вогнем сидить». Читає він по засаленому папірці, що витягає з кишені (за допомогою цієї деталі Чехов дає зрозуміти, як довго й старанно заповнював Пришибеев свій «чорний список», те дістаючи, те всуваючи його назад у кишеню). Але, до здивування Пришибеева, читання списку не радує суддю, а вносить сум’яття серед посадових осіб і викликає сміх у залі. Видимо, не випадково більше всіх захвилювався суддя: у числі провинених перед законністю Пришибеев назвав добре відому всім, у тому числі й судді, вдову-солдатку, що живе в «розпусному беззаконні» із Семеном Кисловим.

До кінця оповідання «грізне» початок в образі унтера Пришибеева побеждается смішним. Присуджений до арешту на місяць, Пришибеев виходить розгублено з камери, але коли погляд його падає на столпившихся мужиків, він – всупереч здоровому глузду – знову., кричить: «Народ, розходися! Не юрбися! По будинках!» І ясно, що арешт його нічому не навчить: з натурою своєї, як пише автор, подолати він не може. Ясно також, що перед нами не характер, не особистість, а якийсь психологічний курйоз. Людські пороки молодої Чехов убивав сміхом

З роками критичне відношення Чехова до подібним до відступів від норм людської особистості, що приняли характер масової хвороби, стало виражатися в інших формах. У його оповіданнях з’явилися серйозні, навіть смутні інтонації. Коло життєвих явищ, на які був спрямований погляд художника, значно розширився

Ті ж самі недоліки в людях, які в ранніх оповіданнях Чехов висміював, у добутках 1890-1900 років одержали менш гостре, але зате більше складне й глибоке тлумачення. Така, наприклад, доля мотиву вульгарності у творчості Чехова, по праву считающегося серед письменників XIX-XX століть одним із самих нещадних ворогів цієї риси влюдях.

(function(){