Поет гармонії й краси

Колекція творів: Поет гармонії й краси

Отут не одне воспоминанье,

Отут життя заговорило знову.

Ф. Тютчев

У другій половині XIX століття в російську словесність нача-ло входити нове філософське поняття – “космічна свідомість». До числа вибраних високоінтелектуальних людей, що нібито володіють такою свідомістю, зараховували Ф. И. Тют-Чева. “Він умів,- за свідченням А. Фета,- умістити в не-великому обсязі книги стільки краси, глибини, сили, од-їм словом, поезії!..» Дійсно, у віршах Тют-Чева в поетичній формі знайшла відбиття глибока фило-софская думка про стан природи й Всесвіту, про зв’язок че-ловеческой, земного життя з життям у Космосі. Звідси мені-ние про поезію Тютчева як про незрозумілої, створеної для немно-гих, “вибраних».

Є якась година, у ночі, всесвітнього молчанья,

И в оний година явищ і чудес

Живаючи колісниця мирозданья

Відкрито котиться у святилище небес…

Зате наші сучасники по достоїнству оцінили поезію Тютчева. Томик його віршів побував у космосі. Вражає ге-ниальное передбачення поета, що як би побачив Землю із глибин космосу:

Небесний звід, що горить славою зоряної

Таємниче дивиться із глибини, -

И ми пливемо, пилающею безоднею

З усіх боків оточені

У сімдесяті роки поет надається філософським роздумам. Він пережив багатьох близьких, утомився від смертей:

Дні полічені, втрат не перечесть.

Живаючи життя давно вуж позаду.

Передового ні, і я, як є,

На фатальний коштую черги

Прийдешню смерть поет сприймає як неминучість, він підготувався до її приходу, але набагато важче йому від свідомості, що “умирає душу»:

Як ні важкий остання година -

Та незрозуміла для нас

Знемога смертного страданья, -

Але для душі ще страшней

Стежити, як вимирають у ній

Всі кращі воспоминанья…

Поет говорив, що все наше життя – це очікування й підготовка до смертної години, а коли він наступає, все-таки валить нас у здивування. Про одному мріяв Тютчев, щоб достій-але зустріти своя смертна година

Не знаю я, торкнеться ль благодать

Моєї душі гріховною-гріховній-хворобливо-гріховної

Удасться ль їй воскреснути й повстати

чиПройде непритомність духовний?

Але якби душу могла

Тут, на землі, знайти успокоенье.

Мені благодаттю ти б була -

Ти, ти, моє земне провиденье!

Останній вірш Тютчева присвячено його дружині, ос-тававшейся з ним до кінця, що розуміла, як ніхто інший, душу поета. Його любов до Денисьевой була для ернестини Федорівни священної. Вона добре розуміє серце й душу поета. Ця жінка змогла зберегти любов і відданість людині, якого боготворили все життя, незважаючи на його тимчасові охолодження:

Вона сиділа на підлозі

И купу листів розбирала,

И, як остиглу золу,

Брала їх у руки й кидала…

ПРО, скільки життів було отут,

Невозвратимо пережитої!

ПРО, скільк сумних мінут

Любові й радості вбитої!..

ернестина Федорівна змогла освітити теплотою й любов’ю останні, самі важкі роки життя поета. Він відповідав їй вдячністю й увагою. Дружина буквально впивалася бесідами з ним, і Федір Іванович, відчувши в ній родст-венну душу, охоче ділився своїми життєвими впечатле-ниями, думками про політичні події й навіть религиоз-але-філософськими ідеями, які виникали в нього у зв’язку із цими подіями

Один з останніх віршів, написане вже совер-шенно хворим поетом, також присвячений ернестине Федоров-Не. Воно коротке, незавершене, написане “на випадок», але скільки вдячності й теплоти висловлює поет своїй вірній подрузі:

Усе відняв у мене Бог, що стратить:

Здоров’я, силу волі, повітря, сон

Одну тебе при мені залишив він,

Щоб я йому ще молитися міг…

Ця жінка взяла на себе добровільне зобов’язання з-брати воєдино й видати багато чого з написаного чоловіком. Вона піклувалася про кращу подачу матеріалу, внутрішньому оформле-нии видання. Її робота була високо оцінена В. Брюсовим

(function(){