Подвійність зображення світського суспільства в романі «Євгеній Онєгін»

Колекція творів: Подвійність зображення світського суспільства в романі «Євгеній Онєгін»

Свідомість людини, систему життєвих цінностей, як відомо, багато в чому формують моральні закони, при-нятие в суспільстві. Пушкіна пише в романі як про столичний, так і про московське й провінційне дворянство

Особлива увага автор роману приділяє петербурзькому дворянству, типовим представником якого і є Євгеній Онєгін. Поет у всіх подробицях описує день свого героя, а день Онєгіна — типовий день столичного дворянина. Таким чином, Пушкін відтворить картину життя всього петербурзького світського суспільства. Модне днев-ное гуляння по певному маршруті («Надягши широкий болівар, Онєгін їде на бульвар…»), обід у ресторані, посе-щение театру. Причому для Онєгіна театр є не зле-жественним видовищем і навіть не своєрідним клубом, а скоріше місцем любовних інтриг, закулісних захоплень. Пушкіна дає своєму героєві наступну характеристику:

Театру злий законодавець,

Непостійний залицяльник

Чарівних акторок,

Почесний громадянин лаштунків…

Дуже докладно описує Пушкін кабінет Онєгіна, його вбрання. Автор як би бажає ще раз підкреслити відірваний-ность молодих людей того часу від національного ґрунту, адже вони з раннього дитинства перебували в атмосфері чужої мови, людей (гувернантки й гувернери — іноземці) і речей. («Але панталони, фрак, жилет, /Всіх цих слів на російському немає…»). День молодого франта завершує бал, люби-мій час провождение столичних дворян

Пушкін говорить про петербурзьке вище суспільство із із-рядною часткою іронії й без особливих симпатій, тому що життя сто-особиста «одноманітна й строката», а «світла шум дуже швидко наскучивает».

Помісне, провінційне дворянство представлене в романі досить широко. Це дядько Онєгіна, сімейство Лари-Них гості на іменинах Тетяни, Зарецкий.

Дядько Онєгіна був «сільським старожилом», займався тим, що сварився із ключницею, дивився у вікно, давив мух і читав «календар осьмого року».

Яскраві представники провінційного дворянства соби-раются в Тетяни на іменинах: Гвоздин, «хазяїн пресхід-ний, власник злиденних мужиків»; Петушков, «повітовий фран-тик»; Флянов, «важкий пліткар, старий шахрай». Якщо в розповідь про столичне дворянство Пушкін уводить реальних історичних осіб, наприклад Каверіна, то в цьому випадку автор використовує прізвища відомих літературних персона-жей: Скотинини — герої «Недоука» Фонвізіна, Бешкетників — герой «Небезпечного сусіда» В. Л. Пушкіна. Автор уживає також мовців прізвища. Наприклад, Трике означає «битий ціпком» — натяк на те, що він не може бути прийнятий у вищому суспільстві, але зате в провінції він гість бажаний

Недалеко від Ленского проживає Зарецкий, «ніколи бешкетник», «глава джиґунів», тепер же «батько сімейства неодружений», «поміщик мирний». Але його ніяк не можна назвати порядоч-ним людиною, адже він любить «друзів посварити молодих /И на бар’єр поставити їх». Так відбувається й у випадку з Ленским і Онєгіним. У загальному-те, Зарецкий є винуватцем гі-білі Ленского; хоча він, як секундант, міг запобігти дуелі, але зробив все можливе, щоб вона відбулася

И Володимира Ленского можна віднести до помісних дво-рянам. Він «романтик і більше нічого», по визначенню Бе-Линского. Як романтик, він зовсім не знає життя, людей бачить всі або в рожевому, або в чорному світлі («Він серцем милий було невіглас…»). Він відчужений від националь-ний культури, може бути, більше Онєгіна (сусіди називають Ленского напівросіянином). Міркуючи про майбутнє Володимира Ленского, Пушкін бачить два можливих шляхи. Випливаючи пер-вому з них, він міг би стати Кутузовим, Нельсоном або Наполеоном або навіть закінчити життя так, так Рилєєв, адже Ленский людина жагучий, здатний на безрозсудний, але героїчний учинок (у цьому він близький Пушкіну). Але лихо його в тім, що середовище, у яку він попадає, ворожа йому, у ній його вважають диваком. Ленский скоріше пішов би по другому шляху:

А може бути й те: поета

Звичайний чекав долю

Він став би пересічним поміщиком, яким був дядько Онєгіна або Дмитро Ларін

Ларін, про яке Бєлінський говорить, що він «щось начебто поліпа, що належить у те саме час двом царствам природи — рослинному й тварині», був «добрим малим», але взагалі-те людиною ординарним (свідчення тому — очаковская медаль, що не була індивідуальною нагородою на відміну від ордена). Його дружина захоплювалася в моло-дости книгами, але захоплення це було скоріше віковим. Вийшла заміж поневоле, була повезена в село, де «рвалася й плакала спочатку», але потім почала господарювати, » звик-ла й задоволена стала».

Мир помісного дворянства далекий від досконалості, тому що в ньому духовні інтереси, потреби не є определя-ющими, так само як інтереси інтелектуальні («Їх разго-злодій розсудливий /Про косовицю, про провину; /Про псарню, про свою рідню»). Однак Пушкін пише про нього з більшою симпатією, чим про петербурзький. У провінційному дворянстві сохраня-ются природність і безпосередність як властивості чоло-веческой натури («Сусідів добра родина, /Нецеремонні дру-зья»). Помісні дворяни в змісті світовідчування, побуту були досить близькі до народу. Це проявляється в отноше-нии до природи й релігії, у дотриманні традицій («Вони хра-нили в житті мирної /Звички милої старовини…»).

Московському дворянству Пушкін приділяє менше внима-ния, чим петербурзькому. Проходить кілька років із време-ні, коли Пушкін писав 1-ю главу свого роману, а А. С. Гри-Боедов закінчив комедію «Горі від розуму», але Пушкін вносить в епіграф сьомої глави грибоедовские рядка, підкреслюючи тим самим, що з тих пор у Москві мало що змінилося. Древня столиця завжди відрізнялася патріархальністю. Так, наприклад, Тетяну зустрічає в тітки сивий калмик, а мода на калмиків була наприкінці XVIII століття. Московське дворянст-в — образ збірний на відміну від петербурзького, де Євгеній Онєгін є головним героєм. Пушкіна, говорячи про Москву, як би населяє її героями грибоедовской комедії, яких не змінили час («Але в них не видно зміни, /Усе в них на старий зразок…»). З’являється в московському суспільстві й реальна історична особа: «До неї (Тетяні) якось В’яземський підсіла…». Але й у Москві все та ж суєта, «шум, регіт, біганина, уклони», які залишають дорівнює-задушливими й Тетяну, і автора

Вплив вищого світла сам автор розцінює неоднозначно. 1-я глава дає різко сатиричне зображення світла. Трагічна 6-я глава закінчується ліричним отступле-нием — міркуваннями автора про віковий рубіж, кото-рий він готується переступити: «Ужель мені незабаром тридцять років?» І він призиває «младое вдохновенье» урятувати «душу поета» від загибелі, не дати

…скам’яніти

У мертвущому упоенье світла,

У цьому вирі, де з вами я

Купаюся, милі друзі!

Отже, вир, що мертвіє душу

Але от 8-я глава:

…і нині музу я вперше

На світський раут привожуся

И що ж?

Їй подобається порядок стрункий Олігархічних бесід, И холод Гордості спокійної, И ця суміш чинів і літ

Дуже вірно пояснює це протиріччя Ю. Лотман: «Образ світла одержував подвійне висвітлення: з одного боку, мир бездушний і механістичний, він залишався об’єктом осуду, з іншого боку — як сфера, у якій розвивається русявий-ская культура, життя одухотворяється грою интеллектуаль-них і духовних сил, Поезією, гордістю, як мир Карамзина й декабристів, Жуковського й самого автора «Євгенія Онеги-На», він зберігає безумовну цінність

Суспільство неоднорідно. Від самої людини залежить, при- чипозначок він моральні закони легкодухої більшості або кращих представників світла».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам