Пародія класиків XIX століття в повісті Зощенко «Талісман»

Розглянемо «Талісман» як декларацію нового «здорового» світорозуміння Зощенко, що повірило в «веселу освіту» як зцілення від хвороб духу, в «пушкінський» шлях. Повість «Талісман», уже у своєму лжеромантическом, тобто насправді просвітительському й антиромантичному заголовку, бореться із забобонами, марновірством і фаталізмом. Уже цим вона заслуговує місце серед «Повістей Белкина», що висміяли «містицизм» в «Трунарі» і «релігійний детермінізм» в «Станційному доглядачі» (де «блудна дочка» знаходить щастя всупереч батьківським і біблійним заборонам і наставлянням).

В «Талісмані» спочатку розповідається про те, як лейтенант Б. відмовляється від дуелі з ротмістром свого полку і як той, радраженний надміру й твердо вирішив битися за всяку ціну, відправляється додому чистити пістолети. Під час цієї процедури він випадково вбиває себе пострілом, незважаючи на те, що він, як завжди, носив свій талісман. Ясно, що ротмістр зробив дурість, сліпо довіряючись талісману й забувши обережності в обходженні з вогнепальною зброєю. Ясно й те, що ротмістр також сліпнув, як і його товариш по долі — лермонтовский фаталіст. Сліпа віра у фатум, що з’єднує ротмістра й Вулича — просто дурість. Так виходить у цьому пародическом творі Зощенко. Однак це не єдиний елемент у шостій повісті Белкина-Зощенко.

«Талісман» пародіює класиків XIX століття, занадто увлекшихся «психологією» і «містикою», і в головної — любовної — інтризі повести. Виявляється, що лейтенант Б. ніколи був молодим джиґуном і в традиціях типового аристократа-офіцера (такого, наприклад, як Вронский) затіяв «роман» із дружиною свого полкового командира — Варенькой Л. Та, почувши, що за чергову дурну дуель її коханого розжалували в солдати, прожогом відправляється в полк, і там, як Ганна Каренина на перегонах, зовсім втрачає самовладання; відбувається страшна сцена із чоловіком, що не заважає, однак, Вареньке відправитися на побачення з коханцем. На прощання вона дарує йому талісман. У цей момент повідомляють прибуття великого князя в полк для роздачі орденів нижнім чинам, що вирізнилися в боях з Наполеоном. Бідний полковий командир після сцени із дружиною не може пригадати ні одного прізвища, крім прізвища свого суперника, і в розпачі вимовляє її. Розжалуваний лейтенант одержує орден, не поборовшись жодного разу з ворогом. Проклинаючи свій занадто діючий талісман, він відправляється на війну, вирішивши заслужити орден героїчними подвигами й повернути собі звання офіцера

Він дійсно робить нечувані подвиги, доводячи, що він не джиґун, а герой, не просто поміщик-аристократ, а людина честі й шляхетності. Свої дивні подвиги він, однак, робить тільки після того, як ворог віднімає в нього талісман Вареньки. Є один критичний момент, коли перед колишнім лейтенантом, а тепер рядовим Б. коштує вибір: ризикувати життям або втратити талісман навіки. Б. вибирає життя, напевно вже давно зрозумівши, що не судилося подарувала йому орден, і не талісман, а просто істерика Вареньки, як і не вони подарували йому військові успіхи, а тільки власна хоробрість і рішучість. Розжалуваний Б., може бути, дечому, що навчився в середовищі простих солдатів — тверезості мислення й т.д. — рятується «розумним» втечею, кидаючи свій талісман. Незабаром він розстається й з Варенькой, що, однак, не кінчає самогубством, як Ганна Каренина, а продовжує жити із чоловіком, що, на відміну від Каренина, не відкидає невірну дружину. Ставши вдовою, Варенька вдруге виходить заміж і знаходить щастя. Лейтенант також — втративши свій орден, але будучи відновлений у званні — жениться щасливо без допомоги яких-небудь талісманів. Справа адже в тім, що у світі освічених людей ні «фатальних страстей», що романтична доля неспроможна, коли люди користуються розумом і не піддаються похмурому фаталізму або (жіночої) істериці. Цього, на думку Зощенко, не знали ні Лермонтов, ні Толстой, ні інші «психологи» і «мистики» XIX століття, розпалюючи страсті у своїх філософськи «помилкових» романах і повістях. Веселий Пушкін, однак, добре все це знав; принаймні, таким знанням наповнені белкинские повести, де всюди тріумфує людський розум, і де похмурі страсті весело висміюються, де пародіюються забобони й фанатизм. Пушкіна був «просвітителем», що цінував розум. Так, мабуть, розумів його Зощенко.

У кожному разі, серед численних пародій «Талісмана» на різних класиків XIX століття немає пародії на автора «Повістей Белкина» і вірша «Талісман» (1827), тобто на Пушкіна. Навпаки, тут вираження схожих позицій. У стихоотворении Пушкіна та ж думка, що й у всіх шести повістях Белкина, думка, що людина сам владар своєї долі й зовсім не залежить від яких-небудь магічних і таємничих сил. «Розумна кохана» поета, подарувавши йому кільце-талісман, говорить, що її подарунок не може врятувати ні від ураганів, ні від посилання, не може дати йому ні багатства, ні щастя

  • Але коли підступні очі
  • Зачарують раптом тебе,
  • Иль вуста в мороці ночі
  • Поцілують не люблячи —
  • Милий друг! від преступленья,
  • Від серцевих нових ран,
  • Від зради, від забвенья
  • Збереже мій талісман! (30, с. 311)

Т.е. єдине, що може зробити талісман, подарований щирою любов’ю, це нагадати про теперішню любов, охоронивши в такий спосіб від помилкових учинків. А талісман, подарований лжелюбовью, як талісман Вареньки Л., може накоїти багато «дурних» лих

Отже, повість «Талісман» Зощенко можна прочитати як хвалу освіті, а також як хвалу просвітителеві Пушкіну. Вдобавок її можна прочитати як хвалу спадкоємцеві Пушкіна, що продовжував справу освіти народу в XX столітті й незадовго до смерті, у листі від 25-го березня 1936 року, доручив Зощенко, у свою чергу, продовжити його шляхом «осміяння страждання», цього «ганьби миру».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам