П’єса А. Н. Островського «Безприданниця»

П’єса А. Н. Островського «Безприданниця» зробила на мене сильне враження. Автор показує життя провінційного містечка на Волзі, де мірилом людської цінності стали гроші. Весілля Ольги, сестри Лариси Дмитрівни не вносить радості в життя містечка, хоча й цигані з їхніми піснями запрошені, і знатні купці міста проводжають наречену з нареченим до нього на батьківщину, але всі розуміють, що мати «прибудувала» дочку, видавши заміж не по любові, а за гроші відправивши на чужину. Лариса залишається одна з матір’ю, що не знає, як розплатитися з боргами й, не бажаючи знижувати колишній рівень життя, з останніх сил улаштовує прийоми й святкування дня народження дочки з єдиною метою – видати і її вигідно заміж.

Лариса, мрійлива й чиста натура, полюбила Сергія Сергійовича, що ефектно з’явилося в білому костюмі, на білому коні, з білим букетом у її сірого життя. Її очі світилися радістю, коли вона бачила його, життя наповнювалася змістом у його присутності, всі його явно марнолюбні й пафосні вчинки в її очах були геройством, неординарністю й вираженням незалежності й волі цієї людини. Вона нічого не боялася з ним, повністю йому довіряла. Чиста душею, вона й в інші бачила чистоту, не підозрюючи, що в цьому й полягає її трагедія: Лариса була занадто світла для миру, де все зважується й продається. І, якщо Паратов Сергій Сергійович кличе неї на свій теплохід «Ластівка», те вона приймає запрошення, як люблячої її людини, що покликав її не тільки в цю подорож по Волзі, але й у з’єднання доль, що почалося так романтично й надійно. Але Паратов – це людина іншого морального складу, інших устремлінь. Так, він грає життям, не дуже цінуючи її, але раз живе, то не нижче того рівня, де грішми можна «смітити», роблячи ефектне враження. І Лариса Дмитрівна – це чистий подарунок щирої любові в його житті. Він скористався цим дарунком, але, сам уже влаштувавши свою долю вигідним зарученням, залишає Ларису. Ларисі Дмитрівні відкрилася подвійність його душі, але пережити це вона була не в змозі – звалився весь її мир, у нього нагло вторглась нещирість, лицемірство й обман, які вона прийняти не змогла. Вона стала відчувати себе річчю в цьому світі, де гроші роблять рабами людей, але жити за законами цього суспільства не змогла

И трагедію іншої людини, дрібного чиновника Юрія Капітоновича Карандишева, що полюбило Ларису, але так і не сумели своєю марнолюбною зарозумілістю створити гідну «оправу для брилианта», показує автор. Так, Лариса, розуміючи, що вона безприданниця, погодилася вийти за нього заміж, але це було тільки підпорядкування волі матері, що «душили» борги. І чим більше вона дізнавалася свого майбутнього чоловіка, тим ясніше можна було розглянути прірву, що розділяє їхнє відношення до життя. Лариса не могла відповідати його дрібним міркам, а Карандишев хотів через її оточення прилучитися до «сильних мируу цього».

И з волі автора, Лариса вмирає від руки Карандишева, слова якого: «Так не діставайся ж ти нікому!» стали символом життя Лариси. Вона вмерла залишаючись самої собою – люблячої й вільної

(function(){