Образи селянок у поемах «Мороз, червоний ніс» і «Кому на русі жити добре»

Колекція творів: Образи селянок у поемах “Мороз, червоний ніс» і “Кому на русі жити добре»

Не все між чоловіками

Відшукувати щасливого,

Пощупаємо-Ка бабів!

Н. Некрасов

Микола Олексійович Некрасов – чудовий російський поет, що приділяв у своїй творчості велика увага созда-нию образа селянки в поемах “Мороз, Червоний ніс», ” До-Му на Русі жити добре», у численних ліричних сти-хотворениях. Некрасов створює точну картину побаченого, без прикрас передає спосіб життя, побут і вдачі народу

Качаючи молодшого синка

Селянка старшим говорила:

“Грайте, детушки, поки -

Я сарафан уже дошила…»

У поемі “Мороз, Червоний ніс» Микола Олексійович по – I показував тип “гарної й потужної слов’янки». Дар’я, головна героїня поеми, не тільки роботяща жінка, вона опора чоловікові, господарка будинку, що любить жінка. Думаючи, що смер-тельно хворому чоловікові допоможе чудотворна ікона, Дар’я йде за нею десятки верст, не боячись ні холоду, ні многотруд-ного шляхи:

Пішла в монастир віддалений (верстах у десяти від села),

Де в якійсь іконі виявленої

Цілюща сила була

Ця жінка, здавалося б, витримала випробування, по-сланное долею. Вона стримується від проявів почуттів, знаючи, що багато праць ще має бути перебороти в буду-щем, і, головне, треба піднімати дітей, що вже стали підлоги-сиротами

А Дар’я додому відвертала -

Прибратися, дітей нагодувати

Аи-Аи! як хата настудилася

Квапиться піч затопитися

Ан глядь – ні поліна дровишек.

Поїхала в ліс по дрова…

Казка лісу заворожує Дар’ю, повертає її в мріях до щасливих часів, коли Прокл був ще живий, родина б-ла задоволена:

Як діти з батьком наближалися

До паруючої клуні своєї,

И їй зі снопів посміхалися

Рум’яні особи дітей…

Замерзаючи-Засипаючи, Дар’я знаходить щастя й вічний по-який, котрого не мала на землі:

Посмішка в гіркої вдовиці

Грає на блідих губах,

Пухнаті й білі вії,

Морозні ігри вбровях.

Зупинимося більш докладно на поемі “Кому на Русі жити добре», у якій Некрасов присвятив селянці Матрене Тимофіївні багато рядків. Перед нами розгортається широ-кая картина життя простій росіянці жінки. Щаслива й безтурботна юність пригадується Матреной Тимофіївною як чарівний сон, що залишив лише теплі спогади:

Мені щастя в дівках випало:

У нас була гарна

Непитуща родина

Батьки берегли й пестили улюблену дочку, але з п’яти-семи років стали привчати до роботи, знаючи, що чекає їх Матрену в майбутньому:

” Бери-Ка грабельки

Так сіно воруши».

У кожному рядку поеми чітко видна позиція автора. Не-Красов не приховує, що любується своєю героїнею. Спочатку – її молодістю, красою, веселою вдачею, а потім – трудо-любием, стійкістю, умінням довести свою правоту. Подку-Пает та щирість, з якої Матрена Тимофіївна

И стала нашим мандрівникам

“Всю душу відкривати…»

А в душі цієї стільки пережитого страждання, горя, що хва-тило б на багато доль. Потрапивши в родину чоловіка, Матрена Ти-Мофеевна безмовно зносить докори, лайку його родственни-ков. Світлим спогадом цієї пори стає народження первістка, якого селянка боготворить. Він відігрів їй душу, примирив з навколишнім світом. Демушка став головним змістом її життя. Некрасов показав, що кріпосна кресть-янка, як будь-яка людина, здатна на сильні почуття. Маті-Ринская любов Матрени Тимофіївни розкрита правдиво й драматично. Заклинанням звучать її слова-застереження:

Ой, бідна молодушка…

Стерпи грозу велику,

Прийми побої зайві,

А с ока нерозумного

Дитини не спускай

Це розуміє наша героїня, але, на жаль, занадто поз-дно, коли втратила гаряче улюбленого Демидушку. Потім будуть і інші втрати, важка робота, безвихідне життя. Але гордо й непохитно йде крізь випробування Матрена Тимофіївна. Не побоялася проста селянка розмовляти з губернаторшею, від-стаивая справедливість і своє право на щастя. Адже якби за-брали чоловіка в солдати, родина їх “загинула», не зберігся той тендітний мирок, що створила Матрена Тимофіївна

Не знала я, що робила

(Так, видно, надоумила

Володарка…)

За рішучість і силу характеру селянку поважають у родині й сусіди. Вона тепер не безсловесна невістка, а господарка будинку, до слів якої прислухаються, запитуючи ради

- Будинком правлю я,- зізнається героїня. Але щастя не було й немає в її житті, наповненої як і раніше важкою працею, розставаннями, втратами:

Потуги кінські

Несли ми, погуляла я,

Як мерин у бороні!..

Гірке й безрадісне визнання закінчується радою мандрівникам пошукати щасливого в іншому місці й не серед бабів:

Ключі від щастя жіночого,

Закинуті, загублені

У Бога самого!

Важкі випробування, що випали на частку селянки, не зломили її характеру, а загартували, зробили сильної, упевнений-ний у собі. У цьому й полягає зміст розкриття її образа Некрасовим

Поет пишається своєю героїнею, її стійкістю, умінням до-показувати свою правоту. Матрена Тимофіївна не тільки сама не пропала, але й підняла свою родину. Завдяки їй, тяжкій праці, ця родина не голодує

А щастя ні, як немає справедливості вмире.

(function(){