Образи поміщиків у казках М. Е. Салтикова-Щедріна

Колекція творів: Образи поміщиків у казках М. Е. Салтикова-Щедріна

Серед багатьох вигадливих вигинів життєвий і творчий шляхи Салтикова-Щедріна (від віце-губернаторства до керівництва опозиційним журналом, від нарисів до філософського роману) сам дивним і вигадливим виявився, напевно, останній творчий акорд великого сатирика – книга “Казки”, складена із тридцяти двох добутків. Саме цьому циклу віддав письменник останні роки свого життя, і казки не тільки усталили славу їхнього автора, але й відкрили ще одну грань сатиричного дарування Щедріна.

З казковими образами, що прямо несуть у собі ідею викриття самодержавної влади, тісно зближаються численні щедринские образи привілейованих представників масового хижацтва й паразитизму, що діють під заступництвом правлячої верхівки. Вони виступають у казках млостей тільки в образах вовків, лисиць, щук, яструбів, але й у своєму прямому соціальному вигляді поміщиків, генералів, купців. “Дикий поміщик”, “Вірний Трезор”, “Сусіди” і особливо “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” – всі ці казки оголюють хижі інтереси кріпосників і викликають у читачів те ненависть, то презирство, а те й відраза до діючими в них персонажам.

Використовуючи нехитрий прийом традиційної казковому фантастики (незаселений острів як місце дії), Щедрін переконливо показує, що джерелом не тільки матеріального благополуччя, але й дворянської культури є праця мужика. Виявившись на незаселеному острові без звичного комфорту й без прислуги, генерали готові пожерти один одного, як дикі звірі, і тільки поява мужика повертає їм звичний “генеральський” вигляд. А якби мужика не виявилося поблизу? Що було б тоді? На це питання Щедрін відповідає в казці “Дикий поміщик”, герой якої вигнав зі свого маєтку всіх мужиків, а в результаті сам здичавів, обростив волоссями з голови до ніг, початків ходити рачки й навіть “втратив здатність вимовляти членороздільні звуки”.

Чи треба із цього, що Салтиков-Щедрін ідеалізує народ? Зовсім немає. З гіркою іронією, як це було й в “Історії одного міста”, зображує письменник рабське поводження й рабська психологія мужика. Випадково виявлений генералами, величезний мужик, майстер на всі руки, він добув і яблук, і картоплі, виготовив сільця для рябчика із власне волосся, розпалив вогонь, набрав лебедячого пуху, щоб генералам м’якше спалося. Але при цьому він же звив мотузку, на якій його тримали прив’язаним до дерева, так ще був вдячний панам за те, що не погнушались його мужицькою працею.

І вуж зовсім без іронії говорить Щедрін про долю народу в знаменитій казці “Коняга”. Довготерпіння народу й одночасно його великі можливості – піт що хвилює письменника: “Хто звільнить цю силу з полону? Хто викличе її на світло?” Весь цей мир щедринских персонажів живе за дивними законами, не цілком звіриним, але й не зовсім людським. Втім, думка сатирика розуміється читачами зовсім недвозначно й точно: цей мир, які б не були його вигини й перетворення, порочний у самій своїй суті й повинен бути знищений. Жити “стосовно до підлості” неможливо. Моральний ідеал автора затверджується через люте заперечення, і в цьому неминуще значення казок Салтикова-Щедріна

(function(){