Образ Володимира Дубровского в повісті А. С. Пушкіна «Дубровский»

Колекція творів: Образ Володимира Дубровского в повісті А. С. Пушкіна “Дубровский»

У перше наше знайомство з Володимиром Дубров-Ским перед нами з’являється молодий, упевнений у собі й своєму майбутньому дворянин, гвардійський корнет, що мало коли замислюється про те, звідки беруться гроші й скільки їх у його батька є. Із проблемою недостачі де-млостей Владимир ніколи не зіштовхувався, тому як, бу-дучи єдиним сином свого батька, хоч далеко й небагатого дворянина, він “одержував з будинку більше, не-жели повинен був очікувати». А, відома справа, якщо гроші дістаються легко, те дуже легко з ними й раса-ставати. Так було й з Володимиром: “Він дозволяв рє-бе розкішні примхи, грав у карти й входив у борги, не піклуючись про майбутнє й передбачаючи собі рано або позд-але багату наречену, мрію бідної молодості». Одним словом, спадкоємець Андрія Гавриловича Дубровского в перше наше з ним знайомство здався нам нітрохи не видатним, парубкові були властиві всі ті витівки й учинки, які, не замислюючись, можна приписати майже всім молодим людям його віз-раста й стану

Читаючи про дозвільний времяпрепровождении юного Володимира в колі своїх друзів, представляєш, забе-гаю наперед, цього парубка в недалекому бу-дущем отаким самовдоволеним, глухим до чужих лих, а часом і жорстоким паном – подобою Кирили Пет-Ровича Троекурова. Але дуже незабаром починаєш поні-мати, що подання ці були помилковими, тому як Володимир Дубровский – справжній син свого від-ца: такий же чесний, справедливий, чималий. Час, проведений у кадетському корпусі, анітрошки не вплинуло на вроджені й закладені батьком у детст-ве шляхетні якості. Довідавшись про хворобу Андрія Гав-Риловича, син, ні мінути не коливаючись, направляється до нього в маєток. Дуже корить він себе за те, що довго не одержуючи листа від батька, сам не удосужился довідатися про нього здоров’я

Батьківщина для юного Дубровского – це не просте слово. Під’їжджаючи до рідного дому, дізнаючись рідні й знайомі з дитинства місця, “він дивився в-коло себе із хвилюванням неописаним». Усе в ньому ви-зивало трепет і біль: і “берізки, які при ньому тільки що були посаджені біля забору», а тепер стали “високими гіллястими деревами», і “двір, ніколи прикрашений трьома правильними квітника-мі». Розчулення й жалість викликала у Володимира доб-раю його нянька Єгорівна, що при зустрічі юнак обійняв з неприхованою любов’ю. Про зустріч Вла-Димира й Андрія Гавриловича написане всього не-скільки слів: “…Владимир з жаром обійняв батька своє-го». Але й цих декількох слів досить для того, щоб зробити висновок: синовнее серце за настільки діл-гую розлуку не охолонуло, воно повно жалості, любові й жалю. Більше того, у цих декількох словах, якими автор передали зустріч батька й сина, на мій погляд, весь Володимир – прямій, стриманий, не-багатослівний – точна копія свого батька

Довідавшись про причину хвороби Андрія Гавриловича, про те, як обійшовся з ним Троекуров, молодий Дубров-Ский збирається мстити. Зносити образи – не в його правилах. Але образа не засліпила Володимира: улаштовуючи на дорогах розбої, він піддає переслідуванню толь-до винного, на його думку, людей, тих, які через гроші втратилися своїх людських якостей

Властиве Дубровскому й почуття товариства. Піймавши на дорозі прикажчика із грошима для гвардей-ского офіцера, він не відібрав ці гроші, а повернув їх назад. Потім, при зустрічі з матір’ю цього офице-ра, він скаже: “Знайте, що Дубровский сам був гвар-дейским офіцером, він не захоче скривдити товариша».

Про шляхетність і доброту Дубровского говорить і той факт, що всі жителі колишнього маєтку батька відразу пе-решли на його сторону й готові були скласти за нього свого голови. Але прийняти таку жертву Володимир не погодився. Розуміючи приреченість свого і їх положе-ния, Дубровский наприкінці повести велить селянам ра-зойтись і упокоритися. Це найкраще, що міг він для них зробитися

Дубровский – сильний, сміливий, безстрашний. Навряд чи найдеться той, хто стане спростовувати наявність цих якостей у парубка. Але зате яким роб-кім і стриманим здається він нам на сторінках, по-священних зустрічам його з коханою дівчиною – Ма-Ший Троекуровой. Любов для Дубровского – почуття чистий, піднесене, обман і любов для нього – не-сумісні. Тому й зізнається Володимир Маші, хто він насправді, залишаючи за дівчиною право ви-бору

Якщо зібрати все вищесказане про Дубровском в-єдино, то вийде образ досить привабливий. Саме таким: чесн, шляхетним, смілив, добрим і ніжним хотів показати свого героя А. С. Пушкін. Що стосується особисто мене, те, познайомившись із жиз-нью й творчістю поета, я й самого Пушкіна бачу саме таким

(function(){