Образ Кожуха в романі «Залізний потік»

Перед Серафімовичем

, що зустрічався й з Е. И. Ковтюхом, прототипом Кожуха, вставала картина колективного самовиховання народу, подвигу, трагічних роздумів, створення волі через самообмеження, дисципліну, боротьбу з анархією. Селянська маса в романі говорить на «кубанської мове» (суміші росіян слів з українізмами), письменник навіть Кожуха, ватажка армії, найчастіше не виділяє з досить видовищної юрби, називає умовно «він», занурює в стан «кам’яного мовчання», весь роман завдяки цьому перетворюється в удивительнейшую поему колективних життєвідчувань, величних і часто взаємовиключних жестів, справді епічних рішень народу. У той же час — це часом сповідь серця й душі самого Серафімовича

«Поетика» мітингів

, імпульсивних колективних роздумів над мінливою ситуацією, зусилля людей-велетнів з по-дитячому-наївними особами, миттєвих реакцій з лементами, навіть криками й самосудом… Деякі письменники 20-х років навіть глави романів називали «хвилями», «залпами», як би імітуючи розвиток, дії людських безлічей. Серафімович цей стилістичний «грим» не накладає, але вже пролог дивує крайнім перевантаженням дій, реплік, жестів. Юрба таманцев — так, ще юрба, не армія й не народ! — порушена небезпекою. Вона винить усіх. Докори адресуються всім — навіть більшовицькій Москві: «А чому совитска влада підмоги ниякой не дае? Сидять соби в Москви, грають, а нам сьорбати що вони заварили?» З хаосу реплік, гулу виривається глуха й сліпа, безадресна досада:

  • «- Звісно, завели,- густо віддалися солдатські голоси, темно колихнувшись багнетами
  • — Куди ж ми тепер?
  • — До Екатеринодара.
  • — Та там кадети
  • — Нікуди податися…
  • У вітряка коштує він (тобто Кожух.- В. У.) із залізними щелепами й тоненько дивиться гострими, як шило, очами
  • Тоді над юрбою непоправно проноситься:
  • — Прода-али!
  • …Судорога побігла по юрбі, і стало тісно дихати».

Юрба

— це голодний звір, природа якого не знає насичення. Її життєвідчування, масові мітингові пориви — страшно, «непоправно» небезпечні: у юрби особи ні, вона спрямовується на все тендітн, слабке, здатна розтерзати навіть… свого рятівника й потім гірко покаятися!.. Перш ніж почати говорити, переконувати цю безлику, живучу на грані озвіріння й малодушності юрбу, Кожух змушений був кинутися до кулемета й дати чергу, що втихомирює, поверх голів… Але ж зібрані в цій юрбі аж ніяк не жорстокі люди — начебто тієї ж бабки Гор-пини з дідом, що везуть домашній скарб, матерів із грудними дітьми, учорашніх орачів, навіть ще й не взутих у солдатські чоботи

Первородний

«гріх», тобто насильство, диктат з боку Кожуха,- тільки наприкінці походу таманци «побачать», що в нього ока сині, зараз і вони сіро-сталеві! — виникає не тому, що в нього була необмежена влада, воля до деспотизму й т.п. Ще Ф. Энгельс говорив у свій час, що соціальна революція спочатку «повинна брати речі такими, якими вона їх знайде, і боротися з найбільш волаючим злом за допомогою наявних у наявності засобів». Воля, наказ, навіть лякання дезертирів, мародерів, людей соціального дна — от те «залізо», ті засоби самопорятунку, що були під рукою. Інша справа — не можна їх абсолютизировать на століття…

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам