Об’єктивні й суб’єктивні умови творчості Ньютона

Творчість як процес створення нового виражає творча, перетворююча праця людини, нерозривно пов’язаний з його пізнавальною діяльністю, що є відбиттям об’єктивного миру у свідомості людини. Процес відбиття не є дзеркальним відображенням дійсності, а його процес аналізу й синтезу нових форм і образів у мозку людини. У процесі творчості не тільки відбиваються предмети і явища об’єктивного миру, але й пізнаються мети, умови й причини виникнення й існування цих предметів і явищ. У цьому зв’язку творчість варто розглядати як процес складних об’єктивно-суб’єктивних відносин між творцями й об’єктами творчості, як єдність пізнання й перетворення

Об’єктивний характер творчого процесу проявляється у відбитті реальних явищ, завдань, суспільних потреб; суб’єктивна сторона виражається в різних мотивах і результатах перетворюючої діяльності людини. Наприклад, маючи перед собою ту саму технічне завдання (об’єктивний фактор) , одна людина вирішить її на рівні винаходу, іншої – на рівні раціоналізаторського речення, третій одержить тривіальне, давно відоме рішення (суб’єктивний фактор)

У літературі можна зустріти різні визначення поняття творчості. Так, наприклад, творчість, на думку американського вченого П. Хилла, “… можна визначити як успішний політ думки за межі невідомого. Воно доповнює знання, сприяючи створенню речей, які не були відомі раніше”. Радянський філософ А. Матейко вважає, що сутність творчого процесу полягає в реорганізації наявного досвіду й формуванні на його основі нових комбінацій. У трактуванні Я. А. Пономарева творчість розглядається як “взаємодія, що веде до розвитку”

Англійський дослідник М. Генле вважає творчим таке рішення, коли його новизна обумовлена відбиттям якогось аспекту гармонії в природі. Представляється, що найбільш узагальнююче визначення творчості дає наступне формулювання: творчість – це діяльність, що породжує щось якісно нове й отличающееся неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю

Існують різні види творчості: наукове, технічне, художнє й ін. Всі вони мають свої специфічні риси, спільність і розходження

II. Дослідник сперечаються з колегами про деталі, про зміст мрячних ньютоновских пророцтв. Шляхи людської думки несповідимі, і ніхто зараз, через сотні років, не зможе впевнено затверджувати, що все відбувалося саме так, а не інакше. Так само справа обстоит і з біографією генія – вони найчастіше суперечать один одному

1. Про батька Ньютона відомо небагато. За словами вітчима майбутнього вченого, Барнаби Смита, Исаак-Старший була «слабкий, дивний, диковатий людина» . Ні однією своєю рисою, жодним своїм талантом і вмінням не натякнув він нащадкам про можливу велику долю свого сина

Мати Ньютона, Ганна ейскоу, походила з роду Блитов із Трансона в Линколшьншире, зараз згаслого, а тоді досить багатого й шановного. Але що мало набагато більші наслідки для її сина, вона була жінкою настільки незвичайної й розуміючої, живий і доброї, що для тих, хто готовий визнати, що для формування сера Исаака Ньютона можна було використовувати щось крім божественної десниці, він міг би приписати це лише її впливу. Ганна за теперішніми стандартами була не занадто вченою жінкою – писала вона із чималою працею, довго й важко. І все-таки в порівнянні із чоловіком вона була справдешнім грамотієм. Исаак Ньютон-Батько не зміг би навіть написати свого ім’я. А от брат Ганни, Вільям, що одержав ступінь магістра в Кембриджському університеті, не міг уявити собі, що його племінник, подібно «цим Ньютонам» , залишився б без утворення. Залишаючись у долі Ньютона як би за лаштунками, у тіні, він, безсумнівно, зіграв вирішальну роль у ньютоновском початковому утворенні. Не будь його впливу, Ньютон, швидше за все, залишився б неписьменним, як більшість його кузенів і кузин. Навіть заднім числом ні в спадковості, ні в оточенні юного Ньютона ми не знаходимо нічого, що могло б підказати його велике призначення. Ньютони перебували сугубо на середині соціальних сходів: і по утворенню, і по статку. Не були вони ні простолюдом, ні аристократами, ні селянами, ні жителями міськими. І все-таки, як камінчик до камінчика, як їхній садибний будинок, саме тут, саме із цих обставин, із цього оточення, із цих людей виковувався його характер, його дивна особистість

2…. Із самого народження Ньютонові не повезло. Він виявився не тільки посмертною дитиною, хоча й поспішав – народився передчасно. Він був так малий, що його можна було б викупати у великому пивному кухлі. Було ясно: тільки що що з’явився чоловічок – не мешканець на білому світлі… У ранньому віці Ньютон ріс слабким, полохливим, цурався шумних дитячих ігор. З тугою оглядав слабкий хлопчик живописнейшие околиці Вулсторпа, і щораз його погляд упирався в шпиль дзвіниці церкви Північного Уитема – церкви, недалеко від якої жила тепер його мати й у якій служив його вітчим. Вид цієї дзвіниці отруював йому радість житія на шматочку землі, призначеному лише для одного – насолоди життям. Його ніщо не радувало, із двох років він відчував себе повним сиротою, від якого відмовилася мати. Страждання обуревали його ніжну душу. Вони переходили в глуху злість, ненависть, навіть бажання й прямі погрози спалити будинок Барнаби Смита, його вітчима, разом з його мешканцями. А іноді він думав про те, що лише смерть може припинити його тугу й страждання. І жадав смерті

Исаак був зданий на руки п’ятдесятилітній бабусі. Бабуся розповідала йому про навколишній світ – про зміїв, що присипляють жайворонків своєю отрутою й потім поглинаючих їх, про дощі, що приносять коників і жаб, про старі повір’я линкольнширской землі

Але – дивна справа! – у той час як у звичайних дітей саме з бабусями зв’язані самі солодкі спогади дитинства, Исаак ніколи не виявляв особливої ніжності до своєї прародительки. Навіть її смерть залишила його байдужим. Видимо, ніхто так і не зміг замінити йому батька й матір. Його особистість була зломлена, і багато дослідників творчості Ньютона приписують йому, і не без підстав, властивості крайнього невротика

Маленький Исаак постійно почував себе самотнім, він не грав з однолітками не тільки тому, що не хотів, але й тому, що вони були не занадто добре до нього настроєні. З ним було нецікаво – він завжди вигравав у шашки й інші ігри, що вимагають кмітливості. Він їх дратував, придумуючи нові ігри або нові правила до старих ігор, що компенсують його тілесну неміч. А вони рано зрозуміли його розумову перевагу й не простили його. Молодому Ньютонові не призначено було подружитися ні з ким із цієї дітвори, ніколи не бігав він у веселій ватазі, не був учасником шумних дитячих ігор. Так почалася його самітність – від народження й до смерті….

3. Незважаючи на явні здатності Исаака, успіхами в навчанні він не блищав. У списку успішності він перебував на передостаннім місці, випереджаючи лише одного явного ідіота. Наступної нагору в списку встигаючих був Артур Сторер – син мисс Сторер, у якої жив Исаак. Ньютон страшно ненавидів Артура й один раз, зі слів самого Ньютона, побив його. Ця історія не представляла б ніякого істотного інтересу, якби не мала своє продовження – не задовольнившись фізичним тріумфом над Артуром Сторером, Ньютон вирішив обійти його й у списку успішності, благо він стояв прямо перед ним. Захопившись, він легко, просто легчайшим способом, зовсім без натуги обійшов не тільки Артура, але й всіх інших учнів класу

Дивні шляхи долі й примхливі! Невстигаючий Ньютон змушений у силу причин, серйозність яких видна лише йому, дванадцятирічному, приділяти більше часу навчанню, раніше зневажуваної, і тим підготувати собі особливу – зовсім іншу долю. Тепер навчання – щиросердечна потреба, шкільні успіхи – істотні, а перше місце в списку учнів – вожделенно. Страсті доступно всі, і от Исаак кращий учень школи. Настав момент, коли й він сам, і багато хто інші раптом уразилися: – Як це могло відбутися?

- Так швидко!

- Може бути, це дарунок?!

- Исаак і сам уразився тому, наскільки легко вдалося йому стати першим

И в душу закрався захват:

- Звідки це?!

- Може, це – дарунок божий?

4. Сюжети малюнків юного Ньютона здатні донести до нас, нащадків, відгомони його внутрішнього миру, його симпатій і захоплень. Своєрідне «я» Ньютона, як уважають психологи, проявляється навіть у його латинських текстах. З його вправ збереглася безліч фраз, які свідчать про складному, що каламутиться свідомості хлопчика. Мир тривоги, руйнування, приреченості встає зі сторінок зошита для латинських вправ. З миру латинських вправ – з миру юного Ньютона? – вигнане все суєтне: його істини – це істини правовірного пуританина: «Чим краще гравець, тим гірше людина» , «Що ще означає танцювати, як не виставляти себе дурнем?» , «Ми найбільше хочемо того, що нам найбільше нашкодить» , «У нього навіть немає грошей купити мотузку, щоб повіситися»

Іноді в його висловленнях звучать недовіра й підозрілість: «Я повинен бути впевнений, що він не заподіє мені зла» , «Ви обдурюєте мене» , «Ви ніколи не змусите мене повірити в цю казку»

И – мотиви самітності: «Ніхто мене не розуміє» , «Що стане із мною?» , «Я хочу покінчити з усім цим» , «Я не здатний ні на що, крім сліз» , «Я не знаю, що мені робити»

Френк Мануель, що вивудив всієї цієї сентенції з латинських вправ Ньютона, дивується тому, що тут зовсім відсутні позитивні почуття. Ніколи не з’являється, наприклад, слово «любов» . Майже немає виражень радості, бажання. Тут – мир заперечення й заборони, покарання й самітності. Це мир зарозумілих пуританських цінностей, що стали на той час частиною існування Ньютона: жорстокий самоконтроль, обґрунтованість, схильність до порядку, прагнення за допомогою своїх чеснот стати над усіма, вище всіх

Аналіз величезного числа навчальної літератури відкриває перед нами ту ж атмосферу неусвідомленого страху, занепокоєння, непевності, опис усіляких людських неприємностей, всі нещастя, що може з неодмінною участю диявола відбутися в цьому прихожому житті. Порушення строгих правил пуританського мислення й дії неминуче приводило до хворобливих наслідків, і Ньютон з юності сприйняв цей нескладний, але прониклива теза, що заволоділа їм на все життя. Можливо, звичайно, що у випадку Ньютона ця теза впала на особливий благодатний ґрунт – через його слабість і споконвічне позбавлення долею. Все життя Ньютон не розставалося ні з Біблією, ні зі зборами грецьких міфів і тим сполучав несумісне, змішуючи їх у своєму розумі й уяві. Поки ж він залишався ще хлопчиком, ранимим і що самозатверджується, напружено шукаюче своє місце ще не в історії й суспільстві, а питающимся всього лише здобути розуміння однолітків…

5. У той час як юному Исааку вже здійснилося 17 років, мати Ганна вирішила зробити його справжнім хазяїном свого надбання, а для цього від Исаака було потрібно кинути Королівську школу. Втім, він не висловив ні найменшого жалю при розставанні із цим поважним закладом і із Грентемом. У базарні дні мати посилала його з вірним слугою для продажу продукції маєтку й покупки необхідних міських товарів. Вона потай сподівалася, що його захопить цікаву справу торгівлі й розрахунків, витяг вигоди. Исаак же звичайно просив слугу, щоб той залишив його де-небудь, звичайно в підніжжя Спиттлгейского пагорба в тіні чужого забору, де він міг би без перешкод позаниматься своїми іграшками або почитати книгу

Ньютон люто пручається долі, що підштовхує його до хазяйського ремесла. Його не приваблює ні влада, ні багатство, ні романтика. Тепер він тужить про настільки що легко давалася йому шкільній науці, ясно починає відчувати своє призначення

6…. Ще вчора – боязкий сільський хлопчик з почуттями, заповненими тихими голосами сільського життя, ще вчора нерішучий і підозрілий юнак, що проводив дні в самоті наповненої старими книгами мансарди, виявляється раптом у центрі напруженого життя великого університетського міста. Пісна пуританська нудьга й тривожне неробство, що панували в Кембриджі, змінилися таємним, але загальним розгулом, у який активно ввімкнулися богатие «вестминстерци» . Вище всього стали цінуватися вміння пити, курити й звертатися з дамами

Кого цікавили в цій обстановці золоті руки й гострий розум Ньютона, його надзвичайні здатності?! Кому потрібні були його сонячний і водяний годинник, його вміння визначати по тіні пора року й день тижня? Кому потрібно було будити в ньому прагнення до спілкування, побачити в ньому дотепної й говіркої людини? Комусь було відкрити в ньому ці таланти. Він назавжди залишився замкнутим, похмурим, неуважним і мовчазним

(function(){