Новаторство Еврипида

Народився Еврипид на Саламине, у день знаменитої перемоги греків над персами в морському бої. Батьки його виявилися на Саламине в числі інших афинян, що бігли від війська перського царя Ксеркса. Вони були, швидше за все, небагаті. У всякому разі, що недолюблював автора трагедій комедіограф Аристофан у комедії «Жінки» назвав матір Еври-Пида «торговкою овочами». У дитинстві Еврипид займався гімнастикою, навіть виграв змагання серед хлопчиків. Потім став брати уроки ораторського мистецтва й літератури в Про-Дика й Анаксагора й уроки філософії в Сократа

Відомо, що в 408 р. до н.е. великий драматург вирішив покинути Афіни, прийнявши запрошення македонського царя Архелая. Історики відмінюються до думки, що основною причиною з’явилася якщо й не цькуванні, то образа ранимої творчої особистості на співгромадян за невизнання заслуг

Еврипид, на відміну від двох інших великих драматургів, коштує ближче всього до правди земного життя. Він не ідеалізує своїх персонажів. Софокл, відповідно до переказу, говорив, що сам він зображує людей такими, якими їх варто зображувати, а Еврипид – такими, які вони на самій справі

Під пером Еврипида герої втрачають преувеличенно героїчні риси. Це зовсім не позбавляє їхньої можливості піднятися над загальним рівнем, зробивши подвиг, довівши вірність ідеалам. Еврипид у вигляді міфологічних героїв, по суті, зображував у трагедіях своїх сучасників

Якщо в причині трагедії есхил бачить волю богів, Софокл -з’єднання людської гордині з упертістю й зіткнення їх з волею долі, те Еврипид бачить цю причину винятково в людській природі. Людей гублять їхній власні неуцтво й дурість, їхні неприборкані страсті й почуття

Усього перу Еврипида приписуються дев’яносто дві п’єси. До наших днів практично повністю збереглися дев’ятнадцять. «Алкеста». Адмет, цар Фер у Фессалії, приречений на смерть. Він може, втім, прожити довге життя, якщо хтось погодиться віддати за нього своє життя. Умерти заради нього погоджується лише дружина, Алкеста. Вона й справді вмирає. Тіло її поміщають у гробницю. На щастя, у Ферах виявляється Геракл, що проводить ніч у гостях у свого старого друга Адмета. Геракл підстерігає біля гробниці бога смерті Танатоса, | долає його в бої й повертає Алкесту кжизни.

«Медея». Ясон, що повернувся з Колхіди переможіть лем, привозить із собою золоте руно. Разом з ним – його рятівниця, колхидская царівна Медея. Любляча пара оселилася в Коринфі й багато років прожила там щасливо. Через багато років, коли вже в сім’ї з’явилися улюблені діти, Ясон зібрався женитися на коринфской царівні

За законами Греції чужинка не зізнається його законною дружиною. Ясон затверджує, що містить цей шлюб винятково з політичних міркувань. Мов, новий шлюб забезпечить безпека й Медеи, і їхнім дітям, і самому Ясону. Однак Медея, що зрада Ясона повалила в розпач і шаленство, помишляет тільки про помсту. Медея посилає суперниці в подарунок отруєний плащ і коринфская царівна гине

Перу Еврипида належить і «Олена» – можливо, перша в історії людства фантастична п’єса. У ній використаний рідкий варіант міфу, відповідно до якого Парис привозить у Трою лише примара Олени. Теперішня ж Олена виявляється в Єгипті. Після руйнування Трої Ме-Негавкіт по шляху додому висаджується в Єгипті, знаходить там Олену й разом з нею вертається в Спарту. Медея знає, як ударити по самому хворому: вона наносить Ясону воістину нищівний удар, убиваючи своїх і його синів. Материнські почуття не можуть узяти гору над її спрагою, що охопила, мести. У фіналі Медея злітає вгору на крилатій колісниці, посланої їй її дідом – богом сонця. Вона тріумфує, впиваючись жахом Ясона, позбавленого навіть можливості покарати її за злодіяння

«Іполит». Син героя Тезея й амазонки, жагучий мисливець Іполит викликав на себе гнів богині любові Афродіти своїм презирством до неї. Він був винятково відданий Артеміді, покровительці полювання. Бажаючи погубити юнака, Афродіта змушує закохатися в нього Федру, дружину Тезея й мачуху Іполита. Федра намагається стримати свої почуття, на початку п’єси вона готова скоріше вмерти від любові, чим виявити свою пристрасть. Однак стара годувальниця Федри, бажаючи неї врятувати, присвячує в таємницю Іполита. Той далекий від співчуття й милосердя, він вислухує оповідання баби з жахом і відразою. Федра робить самогубство. Важке почуття ображеної жінки спонукує неї залишити записку, у якій вона обвинувачує Іполита в зазіханні на свою честь. Тесей знаходить це послання й, проклявши, відправляє сина у вигнання. Проклін батька неминуче повинне збутися: так у свій час пообіцяв Тезею бог Посейдон. Загибель і справді наздоганяє Іполита. Умираючого юнака приносять назад в Афіни. В епілозі з’являється Артеміда й розповідає правду, однак виправити вже нічого нельзя.

«Іон». Сюжет п’єси можна цілком зрівняти із сучасною мелодрамою. Хлопчик, породжений під покривом таємниці й кинутий матір’ю, цілий ряд хвилюючих і усе більше запутивающих справа подій… Зрештою мати й син ледь не погубили один одного, однак істина поступово з’ясовується, тому в п’єси щасливий кінець

«Шаліючий Геракл». Великий герой Геракл устигає повернутися в рідні Фиви саме вчасно, щоб урятувати дружину й дітей від смерті, на яку їх прирік тиран, що захопив владу. Богиня Гера, вічний і непримиренний ворог Геракла, насилає на нього божевілля. У нестямі він убиває дружину й дітей

Оправившись від божевілля, Геракл збирається покінчити із собою… Із працею його відговорює від цього вчинку давній друг, афінський цар Тесей.

«Вакханки». Вакханками називали супутниць бога виноробства Диониса. Живучи в Македонії, Еврипид стикнувся з диони-сийскими ритуалами й цілком можливо, що сюжет п’єси навіяний цими враженнями. Дія трагедії відбувається у Фивах. Сюди прибуває Дионис, що хоче затвердити тут свій культ, адже він – син Зевса й фиванской царівни Семели.

Цар Пенфей активно протидіє невідомої релігії й заперечує божественне походження Диониса. Ображений бог жорстоко мстить фиванцам: на жінок Фив він насилає вакхическое несамовитість, і вони тікають у гори, щоб там зрадитися вакхическим оргіям, а пануючи Пенфея позбавляє розуму й заманює в гори, де вакханки на чолі з матір’ю пануючи вбивають його.

Також збереглися трагедії «Фінікіянки», «Прохачки», «Гераклиди» (текст трагедії частково втрачений). « Ифи-Генія в Авлиде» і «Ифигения в Тавриді» оповідають про дочку пануючи Агамемнона. Боги зажадали принести її в жертву в обмін на дарування грецькому війську, що направляється до Трьох, попутного вітру. Існує варіант легенди, у якому Ифигения була чудесним образом урятована й перенесена в Тавриду. У цій трагедії Ифигения виявляється жрицею. Вона ледве було не приносить у жертву свого брата Ореста. В останній момент брат і сестра довідаються один одного й біжать із Тавриди

Дія п’єс «Троянки», «Андромаха» і «Гекуба» відбувається в таборі переможців-греків під Троєю. У них зображуються жорстокі страждання троянських бранок

(function(){