Моє відношення до лірики Пастернаку

Колекція творів: Моє відношення до лірики Пастернаку

Він нагороджений якимсь вічним дитинством,

Тією щедрістю й пильністю світил,

И вся земля була його спадщина,

А він її з усіма, розділився

Ганна Ахматова

Колись Марина Цветаева в запалі полеміки вос-кликнула: «Де людина до кінця що зрозумів Пастерна ка?». И сама ж пояснила: «Пастернак — це «тайно-пись», «шифр». Хіба це не попереджувальний сиг-нал для таких, як я, для тих, хто відправляється країн-ствовать по морю, назва якого «Лірика Бориса Пастернаку».

Творчий шлях Пастернаку складний і тернистий. Його поезія викликала суперечливі оцінки. Але його глубо-яке проникнення в таємниці людської душі, приро-ди, Вселеної, а також свіжий, схвильований вірш завжди вражали й вражають цінителів поетичного

Мистецтва

Ми знаємо, що великі росіяни поети двадцятого століття формувалися в складні й суперечливих свя-зях з різними літературними течіями. А. Блок починав як символіст, В. Маяковський — як футу-рист, А. Ахматова — як акмеист. Борис Пастернак як поет перетинався відразу із двома плинами: із симво-лизмом і футуризмом, із Блоком і Маяковським. Влия-Ние літературних напрямків освіжило мову його по-езии.

Що ж дозволило Борисові Пастернаку виділитися серед сучасників? Розвитку таланта способствова-ло те, що майбутній поет ріс у сприятливої атмосфе-ре: його батько — академік живопису, мати — відома піаністка. Він учився за кордоном, вивчав філософію, захоплювався історією, літературою, музикою. Тому-Те й подобається мені його творчість, добірністю й музи-кальностью вірша

Поезія Пастернаку призиває вслухатися, всмот-реться в мир, але не вторгатися в нього, щоб не нару-шити гармонію природи. Рання лірика Пастерна-Ка — це преклоніння перед природою:

Лютий. Дістати чорнила й плакати!

Писати про лютий ридма,

Поки гуркітлива сльота

Весною чорну горить

Сльози захвату й трепет душі — постійні спут-ники його спілкування із природою. Борис Пастернак про-виголошує: природа — величезний живий організм, у якому є душу, любов і мова. Про це він говорить і у вірші «Весна» і в багатьох віршах зі збірника «Сестра моя — життя».

У крапель — вага запонок,

И сад зліпить, як плесо,

Окроплений, закапаний

Милъоном синіх зліз

У цьому вірші поет говорить про сад, по кото-рому пробігають перші промені сонця, і він, » окроплений-ний, закапаний» минулої вночі дощем (до речі, дощ — любимейшее явище природи Пастернаку), загоряється, «зліпить» мимовільного спостерігача

Говорячи про лірика Пастернаку, слід зазначити, що поет не міг та й не хотів «замикатися» тільки на темі природи. Дві революції (1905 і 1917 р.), три війни (перший світовий, цивільний і другий світова), роки сталинщини, хрущовської відлиги — от що вмісти-лось у рамки одного життя. Першої російської революції присвячені поеми «Дев’ятсот п’ятий рік», «Лейтенант Шмидт».

У його лірику ввірвалася тривога, що винищує че-ловеческие життя громадянська війна болем пронизи-вает його вірші:

А в наші дні й повітря пахне смертю:

Відкрити вікно що жили відчинити

Про це говорить він в 1918 році у вірші «Розрив». Мені дороги твору Бориса Пастерна-Ка, у яких розкривається його творча особистість. Це вірші «Тиша», «Ніч». У них звучить любов до життя, воно вселяє нам свою любов до буття, хоча всі отчетливее й глибше усвідомлює, що вони від нього вухо-дят. Настільки ж сильне його любов до творчості: «Ціль творчості — самовіддача» («Бути знаменитим некра-сиве…»), до жінки («Ева», «Жінки в дитинстві»). Всі, чим Пастернак так дорожив все життя, збережене й передане в його останніх віршах:

Природа, мир, схованка вселеної,

Я службу довгу твою,

Обійнятий тремтінням таємної

У сльозах від щастя відстою

(«Коли розгуляється»)

У віршах останнього років виразно відчуваються але-ти глибокого драматизму. Своє місце в житті він нази-вает «тяжким» («Тіні вечора волосся тонше…»). Він просить зм’якшити йому «гіркота фатальної години»:

Прощай, розмах крила розправлений,

Польоту вільного завзятість…

Особливо підкуповують мене вірші, написані опальним поетом. Гіркота образи, біль душі вилилися в них:

Я пропав, кок звір взагоне.

Десь люди, воля, світло,

А за мною шум погоні,

Мені назовні ходу немає. …

Що ж зробив я за капость,

Я вбивця й лиходій?

Я увесь світ змусив плакати

Над вродою землі моєї

(«Нобелівська премія», 1959)

В останніх рядках цього вірша звучить надія на пришестя нової ери — милосердя й справедливості. На жаль, Борис Пастернак міг про це, як і ми сьогодні, тільки мріяти

Вірю я, прийде пора —

Силу підлості й злості

Здолає дух добра

Важко читати Пастернаку, складний малюнок творче-ского шляхи його, але його внесок у нашу поезію досить зна-чителен. Його довгий час від нас ховали. Тепер ми знаємо чому. Тому з кожним новим прочитанням його віршів ми будемо любити його більше й більше.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам