Ланка ніжності (Людина й час у розповідях А. Кіма)

Колекція творів: Ланка ніжності (Людина й час у розповідях А. Кіма)

Психологічний час — відбиття в психіці людини системи тимчасових отноше-ний між подіями його життєвого шляху. Психологічний час включає: усвідомлення віку, вікових етапів, подання про ймовірну тривалість життя, про смер-ти й безсмертя, про історичний зв’язок собст-венного життя з життям попередніх і наступних поколінь родини, суспільства, че-ловечества в цілому. Великий матеріал для дослідження психологічного часу содер-жится в художній літературі

Короткий психологічний словник

Розповіді А. Кіма унікальні. І кожний з них справед-ливо може поповнити «золоту колекцію» XX століття. Всі вони чимсь схожі, у кожного є свої особливості. Не-Скільки років поєднують їх, роблячи монолітним произведени-їм письменника середини XX століття — Анатолія Кіма

По-перше, місце дії. Сахалін. Цей острів, лежачи-щий у самому серці Далекого Сходу, визначає ситуацію, у яку попадає герой кожної історії. «Багато корів-цев, вивезених ще японцями з Кореї». А також китайці й інші східні народи. Разом із собою вони принесли на острів свої культурні традиції, які згодом перемішалися й укоренилися на Сахаліні

По-друге, сам описуваний герой. Тобто насправді героїв звичайно два: один міркує, іншої діє… або діяв дуже давно. У своїх розповідях Кім описує самих звичайних людей. Деякі живуть у селах, не-які — у невеликих містах. Всі вони — «одні з багатьох».

И нарешті, по-третє, унікальний сам жанр, що з-здает автор. Мені б хотілося розглянути розповідь «Ланка ніжності» як найбільш характерний для А. Кіма. Непраця-Але помітити, що ця розповідь складається як би із двох исто-рий: одна — переказ, інша — міркування, на які цей переказ наштовхнув автора

Переказ — типовий фольклорний жанр, у японській художній літературі представлений так само яскраво, як і в інших країнах. Н. И. Конрад пише: «Серед багатомовних форм японської художньої літератури однієї із самих улюблених у древні часи є форма, по-японськи позначувана словом «дзуйхицу», що значить буквально «слідом за кистю…». И зовні важливе з’єднує-ся й змішується із внутрішньо значним… «А. Кім як би матеріалізував це визначення. У його розповідях » внеш-не важливе» у формі переказу змішується з «внутрішньо зна-чительним» — міркуваннями автора

Розповіді А. Кіма схожі не сюжетом, а самої постав-ленною проблемою. Головне, що є в людини, — це його минуле і його пам’ять. Кожний нормальний правильний че-ловек повинен мати потреба в спогадах. Яскравіше всього це виразилося в розповіді «Дванадцятий». «Пройде багато часу, і вдалині від цього острова я згадаю всіх, кого знав, і в кожному довідаюся свого брата по Сахаліну, шукаю-щего щастя за синьою облямівкою миру».

Перейдемо до основного предмета нашого обговорення — розповіді «Ланка ніжності». У його основі лежить сімейне пре-дание. Вирослий хлопчик розповідає про своєму далекий дет-стве. Він згадує про ту світлу пору, коли він міг ще про-водити цілі дні, ганяючи соломинкою їжака й думаючи про своєму. Це переказ про прабабу автора, що прожила в їхньому будинку всього одне літо. Однак вона залишила в душі хлопчика більше спогадів, чим «дорослі», які «бували днями на роботі», і «величезні дядьки, і товсті тітки, і сиві кіл-хозние баби», які з’являлися в їхньому будинку. Ніхто з них не залишив у душі дитини такого сліду, як прабаба, кото-раю «свої останні двадцять років не знімала білого жалобного одягу». Можливо, це тому, що баба була не схожа на всіх іншим і всім дивувала шестирічного хлопчика, єдиним іншому якого був підібраний їм на вулиці ежонок. І йому запам’яталися «сніжне сяйво чистого одягу» і завжди однаково підійняті «скорботні брови». Хлопчика вражала й лякала сама історія життя баби. «Мова йшла про смерті чоловіка й сина, случившихся в один рік». Тоді в будинок був наведений гадальщик, і він розповів хазяям, що «над будинком літає невидимий розгніваний дух». Це був дух погано похованого родича. Для того щоб позбавити-ся від проклятья, що нависли над будинком, необхідно було пері-ховати його. «Бабі, тоді вже шістдесятирічної, нічого не залишалося робити, як самої рятувати родину». І їй це уда-лось. «Потім баба повернулася додому —і й от уже сиділа, років тридцять по тому, у далекій кімнаті нашого сільського будинку, десь у Казахстані, куди переселилася в тридцяті роки вся наша родина». І можна собі представити здивування хлопчика, коли ця чужа й незрозуміла баба раптом вийшла

Зі своєї кімнати й стала грати з ежонком. «Мені було шість років, я нітрохи не дивувався, що біла баба, давно й біс-жагуче чекає смерті, грає із мною в мої ігри. Тут було головне таїнство нашого буття, але я тоді не зрозумів ще». Що ж об’єднало цих людей?

Таке, здавалося б, немудрий переказ наталкива-ет автора на надзвичайно серйозні переживання й размиш-ления. Що є людина? Навіщо він живе? Яке місце він за-нимает у світі? І Кім приходить до декількох дуже важ-ним висновків. Людина не може бути самотній, якщо з ним його минуле, його пам’ять. «От говорять, що людина йде кудись, а куди він іде, властиво? Я знаю, що нікуди він не йде. Він завжди з нами, і ми завжди з ним, і тільки горі заважає нам розглянути це. А гарне горе дається нам для того, щоб ми зрештою зрозуміли, як треба любити і яку цю вічну речовину — любов. Воно — як це сонце, і як ця земля, як ці хмари в небі».

Кім — безумовно сучасний автор. У наше бурхливе століття, коли «вічні» цінності вже майже втратили своє не-минуще значення, коли на їхнє місце встали інші, кото-рие, на жаль, ніколи не стануть вічними, Кім чи залишився не єдиним автором, що розповідає про щось близькому й зрозумілому кожному людині

«Тоді приходить настійне бажання подумати, що ж таке в цьому світі моє безсмертя. Воно йде в тім житті, які до мене й після мене. А я повинен з’єднати їхньою карбованою ланкою ніжності».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания по всем предметам