Готовий твір: Історична концепція Л. Н. Толстого і її відбиття в романі «Війна й мир»

Весь роман Лева Миколайовича Толстого побудований на протиставленнях (згадаємо хоча б назва добутку). І у своєму розумінні історії Толстой відрізняється від традиційних істориків. Письменник не погоджується із усяким, хто вважає, що особистість визначає історичний процес. Ці твердження, у значній частині, опиралися на навчання Гегеля, що затверджував, що провідниками світового розуму є великі люди, які першими вказують те, що незрозуміло обивателеві, і тому часто через це страждають.

На перший погляд, Гегель і його послідовники праві. Але якщо розглянути події, описувані в романі, ми переконаємося у зворотному. Важко припустити, уважає Толстой, що по велінню однієї людини – Наполеона – вся Франція й країни, що примикають до неї, Європи рушили на Росію. Сучасні історики вважають, що головною причиною війни 1812 року є спроба економічного переділу миру Францією і її боротьбою зі своїм головним конкурентом – Англією.

Згадаємо, що в цей час дуже бурхливо розвивалися економічні відносини у всій Західній Європі. Росія встала на шляху Франції й повинна була бути покарана. На мій погляд, теорія Толстого дуже органічно вписується в ці подання. Невідомі нікому закони розвитку миру змушували найбільш розвинені країни конфликтовать між собою, і відбувалося це не тому, що Наполеон так захотів, а через те, що ці країни «не поділили» ринки збуту своєї продукції й захоплених колоній.

Теперішнім творцем історії, по Толстому, є народ. Письменник говорить про два види народу: народ – цілісна єдність, ськріплена моральними традиціями життя «миром» (згадаємо назву), і людська юрба, що наполовину втратила людський вигляд, одержима агресивними тваринами інстинктами. Російський народ зумів об’єднатися в якийсь бджолиний рій, здатний дати відсіч зовнішнім впливам.

Французи ж не зуміли цього зробити. Навіть на війні російські люди продовжують жити, сообразуясь зі своїми переконаннями. Солдати думають про майбутнє тижневе жалування, Микола Ростов очікує підвищення й так далі.

У тім, що видимий патріотизм як би йде на другий план, стає природною, органічною частиною характеру росіян, які продовжують займатися своїми справами, і в той же час у їхній здатності забути про усім, крім свого боргу перед Батьківщиною в мінуту небезпеки, і ськладається велич російського народу. Французька ж армія зібрана з людей різних національностей, віросповідань, моральних принципів і традицій, і тому вона просто не може стати цим «риємо». Разом із запереченням культу особистості Толстой уважає, що всі історичні події є проявом «суми водь» неськінченно малих частин народу, тобто особистостей, серед яких не можна не згадати Кутузова. Під час Бородінської битви, від результату якої багато чого залежало для росіян, Кутузов «не робив ніяких розпоряджень, а тільки погоджувався або не погоджувався з тим, що пропонували йому».

У цій гаданій пасивності проявляється глибокий розум полководця, його мудрість. Ськазане підтверджують і проникливі судження Андрія Болконського: «Він все вислухає, все запам’ятає, все поставить на своє місце, нічому корисному не перешкодить. Нічого шкідливого не дозволить.

Він розуміє, що є щось сильніше й значніше його волі, – це неминучий хід подій, і він уміє бачити їх, уміє розуміти їхнього значення й через це значення – уміє відрікатися від участі в цих подіях, від своєї особистої волі, спрямованої на інше». Кутузов знав, що «вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і людей, а та невловима сила, називана духом війська, і він стежив за цією силою й керував нею, наськільки це було в його владі». Злитість із народом, єднання із простими людьми роблять Кутузова для автора ідеалом історичного діяча й ідеалом людини. Але разом з тим Кутузов є як би «фільтром», що пропуськає тільки відповідному правильному ходу розвитку подій розпорядження.

Без нього битва перетворилася б у страшну бойню. Кутузов «активний-активний-активний-пасивно-активний». Відомо, що Толстой представляв людину у вигляді дробу, у чисельнику якої стояли особисті якості людини, а в знаменнику – те, яким він сам себе представляє.

Тому Наполеон є персонажем, протипоставленим Кутузову. Наполеона не можна назвати великою людиною, як це розуміє Толстой, адже він не єдиний зі своїм народом. Для нього люди всього лише фігури на шахівниці.

Автор підкреслює народності Кутузова, адже саме народ творить історію. «Є закони, що керують подіями, почасти невідомі, намацува_ почасти нами, – пише Толстой, – відкриття цих законів можливо тільки тоді, коли ми цілком отрешились від відшукання причин у волі однієї людини, точно так само, як відкриття законів руху планет стали можливим тільки тоді, коли люди відмовилися від подання затвердження землі». Перед істориками Толстої ставить завдання «замість відшукання причин…

відшукання законів». У поясненні конкретних історичних явищ сам Толстой дуже близько підходив до визначенню дійсних сил, що керували подіями. Так, результат війни 1812 року був визначений, з його погляду, не таємничому й недоступним людському розумінню фактом, а «дрюком народної війни», що діяла з «простотою» і «доцільністю».

(function(){