Гімн піднесеному, первозданному почуттю любові (По повісті А. И. Куприна «Олеся»)

Колекція творів: Гімн піднесеному, первозданному почуттю любові (По повісті А. И. Куприна “Олеся»)

Познайомившись із творчістю А. И. Куприна, я відмети-ла для себе основну тему його добутків – це воспева-ние чистої, непорочної, великодушної любові

Я перевернула останню сторінку повести “Олеся” – моєї улюбленої повісті А. И. Куприна.

“Олеся” глибоко торкнулася мене, я вважаю цю повість гімном найбільшої, чистої любові, що, на мій погляд, повинна бути в житті кожної людини. Я говорю про любов Олеси до Івана Тимофійовичу. Ці люди такі різні: Оле-Ся – “цільна, самобутня, вільна натура, її розум, тимчасово ясний і обкутаний непохитним посередній-ним марновірством, детски-безневинний, але й не позбавлений лука-вого кокетства гарної жінки”, а Іван Тимофійович – “людин хоча добрий, але тільки слабкий”. Вони належать до різних соціальних шарів: Іван Тимофійович – обра-зованний людина, письменник, що приїхав у Полісся ” наблю-дати вдачі”, а Олеся – “ведьмака”, неосвічена дівчина, що виросла влесу.

Але, незважаючи на ці розходження, вони полюбили один одного. Однак їхня любов була різною: Івана Тимофійовича при-тягли краса, ніжність, жіночність, наївність Олеси, а вона, навпроти, усвідомлювала всі його недоліки й знала, що їхня любов приречена, але, незважаючи на це, любила його всією своєю палкою душею так, як тільки здатна любити жінка. Її любов викликає в мене замилування, тому що Олеся заради коханої людини була готова на всі,

На будь-яку жертву. Адже заради Івана Тимофійовича вона пош-ла в церкву, хоча знала, що це закінчиться для неї трагічно,

А от любов Порошина я не вважаю такий же чистої й великодушної. Він знав, що може трапитися нещастя, якщо Олеся піде в церкву, але не зробив нічого, щоб зупинити неї: “Раптом раптово жах передчуття охопив мене. Мені нестримно схотілося побігти слідом за Олесей, наздогнати її й просити, благати, навіть вимагати, якщо потрібно, щоб вона не йшла в церкву. Але я стримав свій неожи-даний порив…”. Іван Тимофійович, хоча й любив Олесю, але в той же час боявся цієї любові. Саме цей острах перешкодив йому женитися на ній: “Одне лише обстоятель-ство лякало й зупиняло мене:’ я не смів навіть вооб-ражать собі, яка буде Олеся, одягнена в людське плаття, що розмовляє у вітальні із дружинами моїх послуживши-цев, викинута із цієї чарівної рамки старого лісу”.

Трагедія любові Олеси й Івана Тимофійовича – це трагедія людей, які “виламалися” зі свого соціального середовища. Трагична доля самої Олеси, адже вона різко отли-чалась від перебродських селян насамперед своєю чистою, відкритою душею, багатством внутрішнього миру. Саме це породило ненависть до Олесеві черствих, обмежених людей. І, як відомо, люди завжди прагнуть знищити того, кого вони не розуміють, того, хто він їх відрізняється. Поето-Му Олеся змушена розстатися з улюбленим і бігти з рідного лісу

Не можна не сказати також про літературну майстерність А. Куприна. Перед нами пейзажі природи, портрети, їхній внутрішній мир, характери, настрої – все це глибоко вразило мене. Повість “Олеся” – це гімн прекрасно-му, первозданному почуттю любові й уособлення саме-го прекрасного й дорогого, що може бути в житті кожного з нас

(function(){