Герой епохи в зображенні И. С. Тургенєва (по романі «Рудин»)

Колекція творів: Герой епохи в зображенні И. С. Тургенєва (по романі “Рудин»)

В одному зі своїх найбільш значного рому-новий – в “Рудине» – Іван Сергійович Тургенєв попи-тался “вивести» героя епохи в особі Дмитра Рудин представити певний людський тип, совме-щающий у собі протиріччя 60-х рр. XIX в.

Фігура Рудина займає центральне місце в романі, на виняткову значимість цього героя вказує назву добутку. Рудин – розумна, інтелігентна людина. Він гаряче й щиро ве-рит у Розум і Добро й хоче, щоб навколишній раз-ділили його віру у вищі цінності

Уперше знайомлячи читача з героєм, Тургенєв представляє його як “досвідченого балакуна», володію-щего “музикою красномовства». У своїх мовах Рудин таврує ганьбою лінь, говорить про високий предназ-начении людину, мріє про те, щоб Росія була освіченою країною. Тургенєв відзначає, що його герой “не шукав слів, а слова самі слухняно прихо-дили до нього на вуста, кожне слово лилося прямо з душі, палало жаром переконання».

На більшість молодих людей мови Рудина робили величезне враження: вони буквально заражали їх, викликаючи прагнення втілювати рудин-ские ідеали в життя. Але були й такі, хто ставився до його слів равнодушно й навіть із побоюванням. Това-Рищ Рудина Лежнев думав про те, що “занадто кра-сиво говорить Рудин, занадто рясні його мови», але в них мало корисного. Сам Лежнев, краще інших знав-ший Рудина, давно визначив для себе ціну слова останнього. У розмові з Олександрою Павлівною Лежнев розкриває всю правду про Рудине, виявляючи фатальний розлад між достатком думок і отсутстви-їм дій

Уже при першому спілкуванні з Наталею сам Рудин видає нездатність і небажання робити що-небудь корисне й цілеспрямоване. Він говорить їй про те, що “настав час відпочити». У відповідь на це Наталя, удивля-ясь, відповідає, видаючи свої думки: “…ви повинні тру-диться, намагатися бути корисним. Кому ж, як не вам…». Ці слова надихають Рудина, він воодушев-ленно й красиво говорить про свій борг, талант, але автор знову дає зрозуміти, що хоча розумним мовам його героя немає кінця й краю, вони залишаться лише словами. Тургенєв відзначає, що “достаток думок заважало Рудину виражатися виразно й точно. Образи перемінялися образами…», і “всієї думки Рудина здавалися зверненими в майбутнє», не маючи ніякого отно-шения до справжнього, реального життя. Тургенєв постійно підкреслює, що Рудин говорить до діла, чітко, складно, але насправді він зовсім біс-помощен, а його проекти валять один за іншим

Письменником описується епізод з життя героя, коли він хотів зробити ріку судноплавної. Однак у нього нічого не вийшло, тому що власники млинів прова-лили його задум. Нічого не вийшло й з педагоги-ческой діяльністю, і з агрономічними преоб-разованиями в селі. І всі невдачі Рудина від того, що в самі відповідальні моменти він “пасує» і йде на задній план, боїться приймати якісь серйозні рішення, активно діяти. Він втрачає-ся, падає духом, а будь-яка перешкода робить його без-вільним, невпевненим у собі, пасивним

Особливо яскраво відзначена риса Рудина прояв-ляется в епізоді останньої зустрічі з Наталею Ласунской, що з усією гарячністю любящею серд-ца сподівається на розуміння й підтримку з боку коханої людини, на його сміливий і розпачливий крок, на таку ж відповідну реакцію. Але Рудин не може по достоїнству оцінити її почуття, він не в змозі виправдати надій, боїться відповідальності за чуже життя й радить “скоритися долі». Своїм поступ-кому герой ще раз підтверджує думка Лежнева про те, що насправді Рудин “холодний, як лід» і, граючи в небезпечну гру», “волоска не ставить на карту – а інші ставлять душу». Що ж стосується тендітної, в-сімнадцятилітньої Наталі, що усі вважали ще юної, майже дитиною, і недосвідченої, то вона оказа-лась куди сильніше й розумніше Рудина, зуміла разга-дати його сутність: “Отож як ви застосовуєте на ділі ваші тлумачення про волю, про жертв…».

Рудин визнає це й сам: “Ви праві. Перша перешкода, і я розсипався». Він все-таки відступає, здається. Навіть у прощальному листі-сповіді він продовжує визнаватися у своїй неспроможності, повністю підкоряючись сформованої обстоятель-ствам і не питая надій щодо власного майбутнього: “Так, природа мені багато дала; але я вмру, не зробивши нічого гідного сил моїх, не залишивши за з-бою ніякого доброчинного сліду. Все моє багатство пропаде даром…».

Примітно, що через кілька років Лежнев випадково зустріне Рудина й відзначить, як той поста-рел, змінився, втратив колишню палкість. Життя глав-ного героя виявилася марною – у цьому переконує-ся й він сам, і читач. В епілозі роману ми бачимо Рудина на розбитій барикаді під час повстання. Рудин гине, убитий кулею. Мовам і мріям Рудина так і не дано було воп-лотиться в реальному житті, він так і не зумів осуще-ствить свої ідеї на ділі. І точно так само, як турге-невський Рудин, інші представники передової молоді того часу, маючи багату уяву, маючи сильні й вольові риси, виявлялися бездіяльними й неспроможними в житті, рас-трачивали свою енергію на красномовні, але все-таки порожні розмови, обмежуючи себе вигаданий-ними рамками, виправдуючи себе існуванням уявлюваних труднощів і перешкод, які меша-ют здійснювати задумані плани

Тургенєв зобразив у романі типового предста-вителя молодий дворянської інтелігенції, указивав на те, що це люди талановит, чесні, володію-щие неабиякий здібностями. Однак, по мені-нию автора, вони ще поки не в змозі вирішувати складні історичні завдання, у них недостатньо сили волі й упевненості для того, щоб залишити значний слід для відродження Росії

(function(){