«Герої нашого часу» – соціально-психологічний роман

Колекція творів: “Герої нашого часу» – соціально-психологічний роман

Кожний літературний герой (якщо мова йде про велику літературу) – завжди улюблений утвір свого автора. Будь-який письменник вкладає у свого ге-риючи часточку своєї душі, свої погляди, переконання, ідеали. І кожний літературний герой незмінно не-сет у собі риси своєї епохи й свого оточення: жи-вет згідно із собі подібними або “виламується» із загальноприйнятих схем соціального поводження. Так, у ро-мане Пушкіна “Євгеній Онєгін» живе й діє парубок 20-х років: розумний, утворений, приналежний до вищої аристократії, але неудовле-розчинений існуючою дійсністю, потра-тивший кращі роки свого життя на безглузде й безцільне існування. Поява такого героя викликало в суспільстві й літературних колах двадцятих років цілу буру страстей. Не встигли ще вони затих-нуть, як на світло з’явився новий герой, але вже герой тридцятих років XIX століття – Григорій Печорин з ро-мана М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу».

И знову та ж доля: трагічна, неординарна. Жагуче прагнення героїв зрозуміти сенс життя, позов-позови-по-позови істини, з одного боку, і безцільне, паразити-ческое існування, з іншого боку, – це трагічний розлад мрії й дійсності. Слідом за ні-мі в літературі з’являється ціла галерея героїв своє-го часу: тургеневский Базарів, натура зовсім протилежна Онєгіну й Печорину, Андрій Бол-Кінський і Пьер Безухов – кращі представники пе-редового дворянства з роману Лева Толстого “Війна й мир».

Чому ж дотепер спори про Онєгіна й Печори-Не дуже злободенні, хоча спосіб життя в цей час досконале інший. Все інше: ідеали, мети, думки, мрії. На мій погляд, відповідь на це питання дуже простий: сенс людського існування віл-нует всіх, незалежно від того, у який час ми жи-вем, про що думаємо й мріємо

Особливо поглибленим психологічним аналізом характеризується центральна частина роману – ” Днев-Никнув Печорина». Уперше в російській літературі появля-ется таке нещадне оголення героєм своєї лич-ности. Переживання героя аналізуються їм же з “строгістю судді й громадянина». Печорин говорить: “Я дотепер намагаюся пояснити собі, якого роду чувст-ва киплять у груди моєї». Звичка до самоаналізу до-полняется навичками невпинного спостереження за ок-ружающими. У сутності всі відносини Печорина з людьми є своєрідними психологічними експериментами, які цікавлять героя своєю складністю й на час розважають удачею. Така ис-тория з Белой, історія перемоги над Мері. Схожої б-ла психологічна “гра» із Грушницким, якого Печорин дурить, заявляючи, що Мері він небезразли-чен, щоб потім довести його жалюгідну помилку. Пе-Чорин міркує про те, що “честолюбство є не що інше, як спрага влади, а щастя – усього лише напи-щенная гордість».

Якщо А. С. Пушкіна прийнято вважати творцем першого реалістичного роману у віршах про современ-ности, те Лермонтов є автором першого з-циально-психологічного роману в прозі. Його роман відрізняється глибиною аналізу психологічного вос-прийняття миру. Зображуючи свою епоху, Лермонтов піддає її глибокому критичному аналізу, не піддаючись ніяким ілюзіям і звабам. Лермонтов показує всі самі слабкі сторони сво-його покоління: холодність серць, егоїзм, бесплод-ность діяльності

Реалізм “Героя нашого часу» багато в чому отли-чен від реалізму пушкінського роману. Відсуваючи в сто-рона побутові елементи, історію життя героїв, Лер-Монтов зосереджує увагу на їхньому внутрішньому світі, докладно розкриваючи мотиви, що спонукали того або іншого героя на які-небудь учинки. Автор изобра-жает усілякі переливи почуттів з такою глибиною, проникливістю й детализированностью, що ще не знала література його часу

Заколотна натура Печорина відмовляється від радос-тей і щиросердечного спокою. Цей герой вічно ” про-сит бури». Його натура занадто багата страстями й думками, занадто вільна, щоб задовольнятися малим і не жадати від миру більших почуттів, соби-тий, відчуттів. Самоаналіз необхідний сучасній людині, щоб вірно співвіднести свою долю й перед-призначення зі справжнім життям, щоб зрозуміти своє місце в цьому світі. Відсутність переконань – настою-щая трагедія для героя і його покоління

В “Щоденнику Печорина» відкривається живаючи, слож-ная, багата, аналітична робота розуму. Це дока-зивает нам не тільки те, що головний герой – фігура типова, але й те, що в Росії існує молодь, що трагічно самотня. Печорин зараховує себе до жалюгідних нащадків, які скитаются по землі без переконань. Він говорить: “Ми не здатні більше до вели-кім жертвам ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя». Ця ж думка повторя-ется в Лермонтова у вірші “Дума»:

Багаті ми, тільки-но з колиски,

Помилками батьків і пізнім їхнім розумом,

И життя вуж нас млоїть, як рівний шлях без мети,

Як бенкет на святі чужому

Кожному істинно росіянинові людині стає не по собі від думки про те, що М. Ю. Лермонтов так рано пішов з життя. Вирішуючи моральну проблему мети життя, головний герой його твору Григорій Пе-Чорин не зміг знайти застосування своїм здатностям. “Навіщо я жив? Для якої мети я народився… Але ж, вір-але, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі сили неосяжні», – пише він. У цієї неудов-летворенности собою й лежать джерела відносини Печо-Рина до оточуючих людей. Він байдужий до їхньому пері-живаниям, тому, не замислюючись, перекручує чужі долі. Пушкіна писав, про таких молодих людей: ” Дву-Ногих тварин мільйони, для них назва одне».

Користуючись пушкінськими словами, про Печорине мож-але сказати, що в його поглядах на життя “відбилося століття, і сучасна людина зображена досить вірно, з його аморальною душею, себелюбної й сухий». Таким побачив своє покоління Лермонтов

(function(){