Гармонія й краса у творчості Л. Н. Толстого

Колекція творів: Гармонія й краса у творчості Л. Н. Толстого

Співай солодкозвучний гімн священній красі!

Вона одна живе, безгрішна й споконвічна,

Смерть може розкидати мирів тремтячий рій,

Але краса горить, народжуючись нескінченно…

Депонт де Лиль, “Гипапсия»

Людина завжди прагне до гармонії, до піднесеного й зробленому – у собі й поза собою, і багато в чому зміст усього цього він виражає одним словом – краса. Усе у світі свя-заале, і все має протилежність. Є Христос – є й Антихрист, є краса – є й антикраса, або неподобство, і зміст цього слова настільки ж величезний. Товстої в “Війні й світі» затверджує, що в кожної людини є свій мир і світосприймання, а отже, і сприйняття краси. Сам письменник передає це своє розуміння, малюючи героїв фарбами яскравими й соковитими. Особливо героїнь, тому що найбільше яскраво він оспівував жіночу красу. Усе осягається в порівнянні, і Толстой створює багато протилежностей (навіть назва – “Війна й мир»). елен і князівна Марья. У зовнішності й тої й іншій виділяється по одній деталі: посмішка елен і ока Марьи. “Незмінна посмішка гарної жінки» обворожи-тельна, вона “висвітлює» всі навколо, але… Краса у своєї біс-кінцівки має властивість змінюватися. До застиглої, каза-лось би, назавжди статуям, картинам геніїв не можна звик-нуть, щораз ми бачимо їх зовсім по-іншому, з не повторюваним у точності почуттям. Почуття, викликуване посмішкою живої красуні, уже не сприймається Пьером: він “звик до неї й не обертав уваги».

До прекрасних очей князівни Толстой звертається навіть частіше, ніж до посмішки елен, і щораз її погляд здатний сколихнути душу. Те ці “більші, глибокі» очі повні любові, смутку, жалю, те немов “промені теплого світла снопами виходять із них». Чому? “Світильник для тіла є око». Людина сам створює свою красу, творячи свій мир. Віра в Бога, Євангеліє – фундамент світобудови князівни Марьи. Навіть її ім’я відразу нагадує нам про Пресвяту Діву. Обстановка в її куточку будинку мало-мало схожа на рідний будинок Катерини в “Грозі» – і отут і там ми бачимо “божих людей», але різниця між їхнім положенням величезна. Марья хоче лю-бити всіх, як “Христос любив людство», бути “совер шенной, як Батько наш небесний», її душа позбавлена спокою, у постійному самовдосконаленні, у збагненні вічного, і її променисті очі – дзеркало її високої, чистої душі. Вони “привлекательнее Краси». Я можу представити її некраси-виття лише тоді, коли неї придушують. Старий князь тримає дочку в страху, що спотворює риси будь-якої людини; Ліза й Бурьен намагаються нарядити неї, щоб зробити вигідне враження на Курагиних (і це все відбувається в годинники, коли Марья найбільше некрасива). Вона сама намагається придушити в собі спрагу любові й материнства, забуваючи, що чоловік і діти – теж ближні й любов до них не може бути нижче христиан-ской. Перебуваючи в стані майже неможливості самовира-жения, вона збирає щиросердечні скарби. І як перетворює її знайомство з Ростовими й особливо любов до Миколи! Бурьен, “сама митецька кокетка», не могла зрозуміти, що про-спливло. Але де вже їй зрозуміти, що тільки природність, вихід із зовнішніх і власних лещат “освітили» особу й з-плотили “моральну» красу князівни в єдину красу душі й тіла. У цьому їй допомагає й Наташа, із самого дитинства обладавшая такою єдністю краси. Вона – це як би оли-цетворение, відбиття краси життя, і, коштує життєвої гармонії поза нею зруйнуватися – їде князь Андрій, раз-риваются їхні відносини, умирає Андрій, їде Пьер, – Наташа занедужує, мерхне її краса. Але сила життя все відновлює, Наташа як би народжується знову й відроджує силою своєї краси інших, повертає їм бажане почуття гармонії…

елен створює свою красу й мир за законами придворних салонів, для Толстого являющихся антикрасою. Салонний мир не здатний замінити некрасивість (про моральність і мову бути там не може) учинків елен, тому що вона є його втіленням, верхи природно-лицемірного “уміння дер-жати себе», бути на висоті положення. Замилування цього миру зміцнюють в елен самовдоволення й егоїзм, на відміну від Марьи, завжди незадоволеної, і Наташи, по-детски любу-ющейся собою в кращі годинники життя. Внутрішній мир челове-ка, безмежний, як всесвіт, і являющийся його самою таємною таємницею, не може бути впізнаний у легкій світській бесіді-плітці, і мир елен пізнається через її чоловіка, людину з великим розумом і серцем. Напевно, краще б його (миру) не було, тому що казавшийся спочатку порожній, він став мерзенної клоа-кой. Що може бути гірше чарівної жінки в белоснеж-ном одіянні, що вивергає брудні, до жахливості цинич-ние й брутальні слова?.. Від її немов виходить сморід, забувається й витончене плаття, і тонкий аромат парфумів. Ця дисгармонія особливо огидна, коли елен відмовляється від материн-ства, від того, що ставить жінку вище всіх, чим будуть

Щасливі Марья й Наташа. елен не здатна творити, давати нове життя, воно – бездумна руйнівниця

Одна з найбільших загадок краси – її непостижи-мость. І Пьер, і Микола осягають і не можуть осягнути до кінця Марью й Наташу. Осягати елен просто не хочеться. Вона схожа на троянду з казки: від подуву вітерцю частина її изящнейших пелюстків обпала, і всі побачили проїдену чер-вяком, бридко прогнилу середину: хто захоче прикос-нуться до неї ще раз?

Люцифер був найяснішим з ангелів. Після падіння він став дияволом. Товстої описує падіння краси застигши-ший форми, позбавленої Змісти й Життя. Вона не може йменуватися красою, тому що насправді це каліцтво, безоб-разие. Духовне розкладання переходить у фізичне, і елен умирає, обриваючи “мерзенну породу» Курагиних. А істинно гарні люди у великодушності своєму забувають зло, створений-ное нею, і шкодують про порожнечу її життя

Краса Марьи й Наташи не вмирає, а триває в їхніх дітях, а це і є торжество щирої краси, краси еди-ний і созидающей.

(function(){