Духовні шукання й відкриття князя Андрія Болконского

Колекція творів: Духовні шукання й відкриття князя Андрія Болконского

Герої Л. Н. Толстого дуже важко піддаються однознач-ному визначенню. Вони не діляться на гарні й поган, добрих і зл, розумних і дурних, вони просто живуть, шукають, часто помиляючись у своїх пошуках

Князь Андрій Болконский – одна із самих яскравих і са-мих трагічних фігур роману “Війна й мир”. З першої своєї появи на сторінках добутку й до смерті від ран у будинку Ростових життя Болконского підлегле своїй внутрішній логіці

И в військовій службі, і в політичній діяльності, і у світлі, і, що саме дивне, у любові Андрій залишається самотнім і незрозумілим. Замкнутість і скептицизм – от відмітні риси Андрія навіть у його спілкуванні з люби-мими людьми: батьком, сестрою, Пьером, Наташей. Марья говорить йому: “Ти всім гарний, Апйге, але в тобі є якась гордість думки”. Але він далеко не людиноненависник. Він всією душею бажає знайти застосування своєму розуму й здатностям, “він так всіма силами душів шукав одного: бути цілком гарним…” Але його життя схоже не на по-позови нового, а на втечу від старого. Гострий розум подтал-киває його до діяльності, але внутрішнє відчуття стихії життя зупиняє, указуючи на даремність зусиль чола-століття. Починання Андрія закінчуються розчаруваннями. Його искреннее бажання служити батьківщині, справі зіштовхується із загальною байдужністю

Людина із тверезим і скептичним розумом, князь Андрій не міг знайти собі місця в середовищі брехливого користолюбства й лесть-вого кар’єризму, що царювали у світському й військовому житті. Його патріотизм і відповідальність зачепило найбільше яскраво про-є на службі в Сперанского й у війні 1812 року: “Він весь був відданий справам свого полку, він був турботливий про своїх людей і офіцерів і ласкавий з ними. У полицю його називали “наш князь”, ним пишалися і його любили”. Але поступово він прихо-дит до висновку, що всього його старання – не більш ніж суєта

Життєвий шлях князя Андрія – це історія разочаро-ваний, але одночасно й історія збагнення змісту жиз-ни. Болконский поступово позбувається від ілюзій – стрем-ления до світської слави, військовій кар’єрі, до общественно-по-лезной діяльності. Він у суперечці з Пьером заперечує возмож-ность перетворень далі в межах маєтку. Однак сам реформує своє господарство й відпускає селян на волю, що було по тимі часам нечуваним нововведенням

Головне в натурі Андрія Болконского – чесність і ис-кренность, тому він боїться гучних слів і обіцянок. Промінь-Ше мовчати й не діяти, а якщо щось робити, то теж без зайвих слів

Навіть зі Сперанским він поводиться насторожено, хоча в душі привітає його починання

Усякі ж розмови про любов до “ближніх” князь уважає святенництвом. Любити треба в першу чергу себе й своїх рідних. А, поважаючи себе й надходячи по честі, людина нез-бежно буде корисний людям, у всякому разі, не нашкодить ім. Відповідальність за інших людей Андрій уважає непо-мірним тягарем, а прийняття за них рішень – безвідповідь-ственностью й самозакоханістю

Періоди розчарувань переміняються в князя Андрія перио-дами щастя й духовного відродження. Таким щасливим часом були для нього бої при Аустерлице, служба у воен-ний комісії, любов до Наташе. Але на зміну цим счастли-вим мінутам знову приходило внутрішнє спустошення й розчарування

Одне з найважливіших питань, що мучили Андрія Бол-Кінського, було питання про місце людини в житті. Він переконує-ся в тім, що все відбувається не по велінню героїв і вождів, а саме собою, випадково або з волі долі

Особливо яскраво ця істина відкрилася йому напередодні Боро-Динского бою. Чесний і відвертий перед собою, Ан-Дрей хоче такій же відвертості і ясності в очікуваних подіях: “Коли війна тепер, так війна. Війна не любез-ность, а сама бридка справа в житті, і треба розуміти це й не грати у війну”. Він осягає цінність життя окремої людини, від маршала до солдата

Поранення ймислення, що пішли після його передсмертні раз-, перевертають свідомість Андрія. Для нього про-ясняется те, що він завжди в собі носив, але не випускав нару-жу, розуміння простоти життя й любові як головної ценнос-ти, що робить людей людьми. Умираючи, він прощає й На-ташу, і Анатоля Курагина, і увесь світ з усіма його недостат-ками.

Андрій Болконский пройшов шлях від честолюбного егоиз-ма й гордості до самозречення. Його життя – це еволюція гордині людського розуму, що пручається бессозна-тельной доброті й любові, які й становлять сенс життя людини. Самотній і самолюбний герой, нехай навіть дуже розумний і у всіх відносинах позитивний, на думку Л. Н. Толстого, не може бути корисний цьому миру

(function(){