Доповідь-повідомлення-твір-доповідь “Вірша в прозі” Тургенєва

Поряд з добутками, присвяченим абстрактно-етичним проблемам, з’явилися «Вірші в прозі». Вони створювалися протягом чотирьох років (з 1878 по 1882 рік), були написані, як затверджував письменник, для самого себе й для невеликого кружка людей, що співчувають такого роду речам. «Вірша в прозі» складаються із двох розділів «Старечі» і «Нові вірші в прозі». Перший розділ (51 вірш) був надрукований у журналі «Вісник Європи» № 12 за 1882 рік. «Нові вірші в прозі» при житті Тургенєва не друкувалися. Тургенєв створив целую книгу віршів у прозі, виразно позначивши їхні характерні риси. Ліризм, що відтворить щиросердечний лад, настрій автора

У більшості випадків – пряма автобіографічність і оповідання від першої особи. Підвищена виразність голосу, що передає те радість, то смуток, то захват, то сум’яття. Дневниковость, що носить исповедальний характер. По змісту цикл «Віршів у прозі» досить різноманітний. Значна частина «віршів» торкається суспільно-політичних проблем, присвячена міркуванням письменника про російський народ, про батьківщину, про щастя й красу, про гуманність людських відносин. При рішенні їх глибоко інтимний контакт із читачем, чуйність і людяність, який би питання не вирішувалося – сугубо особистий, суспільний або планетврний. Вірш у прозі дає можливість згустити, сплющити величезні тимчасові й просторові величини до величини однієї фрази

Найгостріша спостережливість дозволяє звичайну побутову деталь перетворювати в символи. Ритм віршів у прозі щораз новий, різноманітний, підпорядкований авторської інтонації. Кожна фраза, рядок, абзац ціла річ витримана в певному музичному ключі. Мелодійність ця часом доходить у Тургенєва до сладкогласия, упоительного бельканто, як називають в Італії гарний, плавне спів. Кожний вірш у прозі, як камінчик певного розцвічення, кладе художником на своє місце, і якщо відійти на відстань і видали глянути на ціле, те зібрані разом камінчики здаються мозаїкою, що створюють цільну картину. Одним із кращих політичних віршів у прозі по праву вважається «Поріг». Надрукований «Поріг» уперше у вересні 1883 року. Написано воно під враженням процесу Віри Засулич, чесної й самовідданої російської дівчини, що стріляла в петербурзького градоначальника Ф.Ф. Трепова. Вона коштує на порозі нового життя. Письменник створює шляхетний образ жінки- революціонерки, готової йти на будь-які страждання й позбавлення в ім’я щастя й волі народу

И вона переступає через цей символічний поріг « і важка завіси впала за нею. – Дурка! – проскрежетал хтось позаду. Свята! – пронеслося звідкись у відповідь». З якою контрастністю передане відношення до тому самому факту, явищу, події з боку двох зовсім різних людей! Тут не тільки два прямо протилежних один одному висловлення. Тут два погляди на мир, на життя, на людей. У питанні про те, як людині прожити своє життя зштовхнулися обиватель і романтик ( Громадянин з великої букви, людина честі й високої суспільної свідомості). Героїні, що вирішила принести в жертву своє життя, обиватель говорить «Дурка!», романтик – «Свята!». За цими короткими словами дві філософії. Обиватель міркує, здавалося б, тверезо: на світі кожний живе тільки один раз, а тому – живи собі собі на втіху, їли, пий, веселися; він міркує так, не замислюючись над тим , що блага, які він бере, ні, не бере – вистачає, дісталися йому ціною жертв, принесених сильними й відважними людьми

Романтик називає героїню святої. Романтик – людина, що бачить у житті не тільки малі справи й малі цілі, але й більші справи й більші цілі, готовий зробити прекрасне й героїчне в ім’я загального добра. «Поріг» змушує кожного читача замислюватися над своїм життям, осмислити й, якщо потрібно, переосмислити її. Це вірш у прозі говорить кожному з нас, особливо в юні молоді роки: сподобайся до доль людей і направ своє життя до високої мети, гідної людини! Відгукнувся Тургенєв і на російсько-турецьку війну 1877-1878 років. У ці роки, як і в епоху створення роману «Напередодні», він багато міркує про знову виникле східне питання, про визвольний рух славнских народів. Письменник симпатизує повсталим болгарам і призиває російський народ допомогти ім. Він засуджує криваву бойню, що втягла в «разверстую впасти смерті» тисячі людей

Засуджуючи безглуздість кровопролиття й шаленість воєначальників, Тургенєв з гарячим співчуттям говорить про жертв війни. Однієї з таких жертв була Юлія Петрівна Вревская – удова генерала И.А. Вревского, убитого на Кавказі в 1858 році. В 1874 році вона гостювала в Тургенєва в Спасском-Лутовине – з 21 по 26 червня. Збереглося сорок вісім листів Тургенєва до Вревской. Уже навесні 1874 року Тургенєв пише їй про своє почуття до неї, – «трохи дивному, але щирому й гарному». Він майже закоханий у неї. В 1877 році він пише їй ще одне одкровення: «З тих пор, як я зустрів вас, я полюбив вас дружески й у теж час мав невідступне бажання володіти вами». Для Вревской Тургенєв став одним з найближчих друзів. Може бути, він їй подобався більше, ніж друг. Але про заміжжя вона не помишляла. Вона мріяла про який-небудь подвиг в ім’я людства; були в неї мрії їхати в Індію, очевидно – допомагати бедним. Війна почалася. Вревская повідомила Тургенєву, що їде сестрою милосердя в Болгарію. «Бажаю від всієї душі, щоб узятий на вас подвиг не виявився непосильним», – відповідав письменник. В 1878 році Вревская вмерла від тифу в болгарському госпіталі

Вірш «Пам’яті Ю.П. Вревской» було, по вираженню Тургенєва, квіткою, що він поклав на неї могилу

“Вірші перейняті песимістичними настроями ,але це не так. Своїм похмурим ,темним, “похмурим” віршам (“Старий”)Тургенєв протиставляє світлі ,райдужні вірші, перейняті оптимістичними настроями(“Блакитне царство”) .Звичайно вони все про ту ж любов, красу, її силі .У цих віршах відчувається ,що автор все-таки вірить у силу прекрасного ..у щасливе життя ..яке в нього ,на жаль, не було.(“Горобець”) Так, цей цикл- це протиставлення , протиставлення життя й смерті ,молодості й старості, добра й зла, минулого й сьогодення .Ці мотиви “вступають у боротьбу” між собою Тургенєв часто зіштовхує їх ,переплітає все суперечливе зрештою автор прагне злити воєдино(“Двійник”) Взагалі весь розвиток думки , “розгортання оповідання” дуже нагадує розвиток тим у музичних добутках Шопена, Моцарта й ін. “Вірша в прозі”- це своєрідні сонати , але тільки не в музиці, а в літературі .

Адже життя людини так прекрасна й так мала, так миттєва в порівнянні з життям природи. Це протиріччя, конфлікт між людським життям і життям природи залишається для Тургенєва нерозв’язним. «Не дайте прослизнути життя між пальців»..От основна філософська думка й наставляння письменника ,виражене в багатьох «Віршах». От чому часто ліричний герой Тургенєва згадує своє життя, аналізує неї, часто з його вуст можна почути фразу: «Об життя, життя, куди пішла ти так безвісти? Ти чи мене обдурила, я чи не вмів скористатися твоїми дарунками?» Тургенєв раз за разом говорить нам про те,що життя лише мить ,її треба прожити так ,щоб наприкінці не оглядатися з жахом, не виводити: «Догоряй, марне життя..». Нерідко, для того щоб показати всю скороминущість її, Тургенєв зіставляє сьогодення й минуле. Адже саме в такі моменти , згадуючи своє минуле, людина починає цінувати своє життя(«Двійник»)

Життя автор порівнює із трепетним вогником , що потухне при першому ж «нальоті» бури. Це полохлива, окрема істота, що почуває наближення смерті, і «Одне життя тиснеться лякливо до інший». У цьому вірші знову ж простежується думка про рівність і незначність всіх живих істот перед «законом» природи: «дві пари однакових очей» .Автор ставить поруч людини й тварина, щоб підкреслити розходження ,але одночасно й спорідненість героя і його собаки. Саме для цієї мети він уводить плеоназми: «немає ніякої різниці» і «ми тотожні» близькі за змістом і підкреслюють рівноцінність людини й тварини перед особою смерті

(function(){