«Доктор Живаго»

Колекція творів: “Доктор Живаго»

Але треба жити без самозванства

Так жити, щоб зрештою

Залучити до себе любов простору

Почути майбутнього заклик

Б. Пастернак

Ці пастернаковские рядка виглядають епіграфом до рому-ну “Доктор Живаго», над яким Борис Леонідович працював біля чверті століття. Роман як би увібрав його самі сокро-венні думки й почуття. І от на схилі віку роман завершений, остаточний варіант підготовлений до печатки, але опублико-ван роман був тільки за кордоном. В 1958 р. за нього Пастерна-Ку була присуджена Нобелівська премія. На Батьківщині ж Бо-Рису Леонідовича не визнавали. У газеті “Правда» була опублікована стаття Заславского “Галас реакційної про-паганди навколо літературного бур’яну». Автор статті утвер-чекав, що Пастернак нібито ніколи не була “справді рада-ским письменником» і навіть у свій золотий час “не значився в майстрах першого класу». Поета називали “зрадником», “внутрішнім емігрантом». Він був виключений із Союзу писа-телей. Пастернак заявив, що відмовляється від премії й ні при яких умовах не покине Радянського Союзу. Він важко переживає огульні обвинувачення, що обрушилися на нього, і з-міну деяких друзів. Ці події прискорили його кончину

А от проводити поета в останню путь прийшли багато кращих представників радянської інтелігенції. Твардов-Ский на зустрічі із Хрущевим сказав: “Отож у порівнянні з Пастернаком я не занадто великий поет».

Світовою популярністю Пастернак користувався завжди. Ро-Ман, що ходив тридцять років у самиздатовских екземплярах, нарешті опублікувалися

У добутках Пастернаку головний герой – людин, його душу, його доля, співчуття й розуміння. Академік Д. С. Лихачов уважає, що “Доктор Живаго» навіть не роман, а рід автобіографії, і переконливо обґрунтовує, що це био-графия часу. “У романі головна діюча сила – сти-хия революції». Очами героя ми бачимо розгул убивства й беззаконня, розруху й голод, наснагу простих людей, їхню надію на краще життя й кров, кров, кров. Герой біжить від цієї вакханалії насильства. Йому хочеться спокою, обич-ний життя в колі родини, примитивнейшего щастя. Але й на це в нього немає права. Панують тільки два кольори часу. Третього не дано. Цей шлях веде в тупик. А чому треба ви-бирать? Чому не можна просто жити, радуватися сонцю й люб-ви, спокою й нескінченному щастю? Завжди перебувають люди, яким дана влада, якесь право втручатися в чуже життя й кроїти її за якимись стандартами, на догоду собі, време-ні, обставинам

Філософський підсумок усьому підводить героїня роману. “Лара йшла уздовж полотна по стежці, протоптаної мандрівниками, і звертала на лугове стьобання, ведшую до лісу. На одномить сенс існування знову відкривався Ларе. Вона отут,- осягала вона,- для того, щоб розібратися в сум-сшедшей принадності землі й усе назвати по ім’ю, а якщо це буде їй не під силу, те, з любові до життя, народити собі пре-емников, які зроблять це».

Роман “Доктор Живаго» у дев’яності роки був опубли-кований у Росії, і читачі його прийняли захоплено. Мно-Гие знаходили його стиль схожим на тургеневский або навіть бунинский з докладним і багатослівним описом. Так, безумовно, Пастернак – спадкоємець традицій російської класики, і не тільки зовні: у лексиці, манері викладати свої думки. Цей зв’язок набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд. Пастернак – письменник-гуманіст, продол-жающий традиції російської літератури в головному: нести людям добро, любов, справедливість. Будучи геніальним поетом, він прекрасно почуває слово. Звідси отточенность його фраз, їхній лаконізм і виняткова краса богатейше-го російської мови

И прекрасно, що цей добуток повернувся в Росію, воно допомагає зрозуміти происходящее сьогодні, тому що не поті-ряло актуальності в справжні дні. Не про це чи мріяв Пастернак, працюючи над романом, він хотів бути корисним Ро-Дині, бути що читається, популярним. Все це прийшло, до сожу-лению, пізно, але прийшло. І це головне!

(function(){