До нього не заросте народна стежка

Колекція творів: До нього не заросте народна стежка

А. С. Пушкін мало прожив, але багато написав. Од-Нако в порівнянні з тим, скільки написано про поета після його смерті, написане їм самим – крапля в мо-рі. Хто тільки не писав і що тільки не писали про Пушкіна?

Адже крім щирих шанувальників створінь вели-кого співака були в нього й недоброзичливці. Скоріше все-го ці люди заздрили поетові, його славі, його генієві – їх можна назвати сальеристами. Як би там не було, але людська пам’ять зберегла найкраще й вірне, що сказано й написане про Пушкіна, людину й поета. Ще при житті Олександра Сергійовича Гоголь писало: “При ім’ї Пушкіна негайно осіняє думка про російського національного поета». І це дійсно так: що б не писав Пушкіна, про що б він не писав – “там русявий-ский дух, там Руссю пахне».

Але от “загинув поет – невільник честі». І на сліді-ющий день після смерті поета його друг письменник Одоев-Ский написав у некролозі: “Сонце нашої поезії зака-тилось! Пушкіна помер, помер у кольорі років, у рє-редине свого великого поприща!.. Більше говорити про сем не маємо сили, та й не потрібно, усяке російське серце буде роздерто. Пушкіна! Наш поет! Наша радість, на-рідна слава!..» Уже двісті років від дня народження поета й більше ста шістдесятьох – від дня його смерті. Кому як не нам, його нащадкам, судити: Пушкіну действи-тельно належить народна слава, його ім’я знайомо кожному школяру, його творчість захоплює, очаро-вивает, змушує задуматися…

А які чудові слова про Пушкіна сказав поет і критик А. Григор’єв: “Пушкін – наше всі!» І із цим теж не можна не погодитися: навпаки, кожний, хто зна-кому із творчістю поета, не перебільшить, якщо назве великого генія розумом, честю, совістю й душею російського народу. Любов’ю й вдячністю до Пушкіна на-полнени проникливі слова Миколи Рубцова:

Немов дзеркало російської стихії,

Відстоявши назначенье своє,

Відбив він всю душу Росії!

И загинув, відбиваючи неї…

Воскреє ім’я Пушкіна й при слові “воля». Ах, як любив її поет, як дорога вона йому була! Поето-Му й прославляв, тому й пісні співав про вола й волю. І цю місію – прославляння волі – уважав од-ний з головних місій, відведених йому на землі:

И довго буду – тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю…

Пушкін – поет глибоко народний. “І непідкуп-ний голос мій була луна російського народу», – писав він. Важливо згадати і його слова, сказані якось у раз-говорі з Жуковським: “Єдина думка, якою я дорожу – це думка російського народу». І народ вус-лишал і оцінив шляхетного свого співака, нехай не відразу, нехай через роки, але – назавжди. Його творче-ство – своєрідний камертон для письменників багатьох літератур, його життя – приклад людського досто-инства й честі. І доти, поки ці якості будуть у людей у ціні, до Пушкіна “не заросте народна стежка».

(function(){