Батько й син Болконские в романі Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Колекція творів: Батько й син Болконские в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир»

У книзі два батьки й два сини Болконских. У творі мова йтиме й про старого князя Болконском, його взаєминах із сином, і про князя Андрію в ролі батька. Тільки в темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Толстого також і з образами Ростових, Курагиних, сюжетом “Епілогу», але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога-Батька й Бога-сина з особою силою звучить в “Епілозі», в епізоді клятви Николеньки.

Але спочатку розглянемо образи двох старших Болконских. Князь Микола Андрійович – людин, безумовно, незауряд-ний, один з тих, хто в XVIII столітті будував потужну російську державність, наближений Катерини II, генерал-аншеф, що займав видне положення саме завдяки та-лантам, а не прагненню зробити кар’єру. Він один з тих, хто служив Батьківщині й ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка й навіть посилання при Павлові. У його вигляді відбилися риси знатного й багатого діда Толстого по матері, генерала Н. С. Волконського, гордія, атеїста, про яке існує легенда, що він потрапив у немилість, відмовившись женитися на коханці Павла, за що й був засланий спочатку в далекий північний Грумант, а потім у свій маєток під Тулою. Болкон-Ские – стародавній князівський рід, Рюриковичи, аристокра-ти, яким і царським прізвищем – не указ, вони по праву пишаються своїм більше древнім родом і заслугами перед Отече-Ством. Високе поняття про честь, гордість, незалежність, бла-городство й гостроту розуму старий князь передав у спадщину й свого сина. Обоє нехтують вискочок, кар’єристів типу Курагина, хоча єдине виключення Болконский, види-мо, робив для старого графа Безухова, що належить, як видно, до нової знаті, до фаворитів Катерини ( про-тотипом його певною мірою був граф Безбородько). Ти-Тули цих “нових людей» були, як і їхнє багатство, не родо-вими, а подарованими. Дружба з Пьером, сином старого Безухова, дісталася князеві Андрію, видимо, теж по наслед-ству від дружби його батька з батьком Пьера.

Треба ще відзначити, що обоє Болконских – різнобічно утворені, обдаровані люди, яким близькі ідеї гума-низма й просвітительства, гуманно ставляться вони й до своїх кріпаків, незважаючи на зовнішню строгість і требователь-ность до себе й навколишньої. Князівна Марья знала, що крес-тьяне її батька були заможними, що потреби мужиків у першу чергу враховувалися батьком, що спонукує неї в першу чергу піклуватися про селян при від’їзді з маєтку через навалу ворога

При порівнянні князя Андрія і його батька, однак, забувають, що характери й того й іншого дані в розвитку. Князь Андрій, звичайно, ступнув набагато далі Миколи Андрійовича, до до-торому харчує незмінно повагу і яким захоплюється (недарма він просить батька при своєму від’їзді на війну не остав-лять онука). Болконский-Батько вірив у прогрес і майбутнє ве-личие Батьківщини, якому служив всіма силами. Болконский-Син – головний ідеологічний герой Толстого – скептичес-ки ставиться до держави й влади взагалі. Висока ідея служіння Батьківщині, що надихала його батька, трансформи-руется в князя Андрія в ідею служіння миру, єднання всіх людей, ідею загальної любові й об’єднання людства із природою. Старий князь живе в Росії, а його син відчуває себе громадянином, навіть, краще сказати, частиною Всесвіту. Він робить подвиг, але не подвиг патріота. Це подвижни-чество апостола, і недарма Толстой наділяє його апостольським ім’ям – Андрій, але ім’я це – синонім слова Росія, адже апостол Андрій – заступник Росії, що пророчив насе-лявшим ці землі слов’янам велике майбутнє. Росія повинна дати миру приклад любові й непротивлення, відкрити нову епоху єднання всіх людей, продовжуючи завіт Христа: “несть ні елліна, ні іудея…» Християнство було кроком уперед у духовному розвитку людства, тому що визнавало всіх людей братами в Христі, синами єдиного Бога, не виде-ляло якийсь вибраний народ. У цьому змісті толстовський апостол Андрій проклинає війну, не розділяючи війни на спра-ведливие й завойовницькі. Війна – це вбивство, на думку героя Толстого, а вбивство завжди (на будь-якій війні) огидно Богові й закону любові. В ім’я цих ідей і приймає мучени-ческую смерть толстовський апостол Андрій зі своїм полком, що не зробив ні єдиного пострілу, але вистоявшим.

Треба сказати, що старий князь, спочатку трохи скеп-тически относившийся до цим апостольських, подвижническим устремлінням своїх дітей – сина, у якому він із тривогою знаходить щось більше, ніж беззавітне служіння Батьківщині, і християнки-дочки, – під кінець життя, мабуть, схильний визнати їхню правоту. Спочатку батько досить суворий до князя Анд-Рею й князівні Марье, у яких, при всій їхній відданості батькові, відчувається якась духовна самостійність. Батько знущається з релігійності князівни, у сині ж він взагалі із тривогою й внутрішнім неприйняттям знаходить якісь непо-нятние для себе духовні ресурси й прагнення. Батько, на-приклад, схвалює прагнення князя Андрія до слави, його від’їзд на війну в 1805 році, але пояснює це бажанням “Бонапарта завоювати». Прищепивши своєму синові моральну чистоту й серйозне відношення до родини, старий Болконский, однак, зовсім не візьме до уваги його почуття до Наташе, усіляко намагаючись перешкодити новому шлюбу сина. Та й переживання князя Андрія із приводу нерозуміння з боку Лізи батько проникливо зауважує й відразу утішає сина тим, що “вони всі такі». Одним словом, з погляду старого князя, любові ні, є тільки строге виконання обов’язку. Для старого Бол-Кінського в князі Андрію занадто багато живого життя, парфумів-ний витонченості, прагнення до ідеалу. Дочка ж Болконский-Батько й зовсім не хоче видавати заміж, не вірячи в можливість щастя в шлюбі, уважаючи також, що для продовження прізвища досить одного онука – дитини князя Андрія й Лізи. Однак перед смертю звичайна твердість старого князя стосовно дітей зникає. Він просить прощення за искале-ченную життя в дочки й заочно – у сина. Князівна Марья ще буде щаслива, а про сина старий князь говорить перед смертю пророчі слова: “Загинула Росія!» Може бути, він тільки зараз зрозумів, що син його приніс у мир ідею більше велику, чим патріотизм і служіння Батьківщині

Продовжувати ідеї свого батька буде інший Микола Бол-Кінський – Николенька. В “Епілозі» йому 15 років. Шести років він залишився без батька. Та й до шести років хлопчик небагато провів часу з ним. У перше семиріччя життя Николеньки його батько брав участь у двох війнах, надовго затримався за кордоном через хворобу, багато сил віддав перетворювальної діяч-ности в комісії Сперанского (чим був гордий старий князь, що напевно засмутився б, довідайся він про розчарування князя Андрія в державній діяльності).

Умираючий Болконский залишає своєму синові щось начебто стародавнього зашифрованого заповіту про “птахів небес-них». Він не вимовляє цих євангельських слів уголос, але Толстой говорить, що син князя все зрозумів, навіть більше, ніж міг би зрозуміти дорослим, навченим життєвим досвідом че-ловек. У якості “птаха небесної», що у Євангелії є символ душі, не маючи “образи й форми», але становлячи одну сутність – любов, – приходить, як і обіцяв, князь Андрій до Николеньке вже після своєї смерті. Хлопчикові сниться Батько – любов до людей, і Николенька дає клятву принести себе в жертву (недарма пригадується Муций Сцевола) по по-велінню Батька (Батько – слово, написане, зрозуміло, не слу-чайно з великої букви).

Так, “Війна й мир» завершується темою Батька й Сина, темою апостольського служіння Богові, темою єднання людей. Товстої не дає виразних контурів християнської ідеї, тому що Андрій для нього – апостол нової, толстовської релігії. Це дуже докладно показано в книзі Б. Бермана “Таємний Толстой». Але головне, тема Батька й Сина, дуже важлива для російської літератури (“Батьки й діти»), в “Війні й світі» раз-вернута не як тема блудного сина, а як тема божественного служіння Бога-Сина Богові-батькові

(function(){